Як мати загиблого легіонера з Австралії допомагає українським ветеранам повернутися до життя

Роксана приїхала з Австралії до Рівного не лише для того, щоб вшанувати пам’ять свого сина Сейджа О'Доннелла, а й допомогти тим, заради кого він віддав своє життя. Саме тут, на заході України, вона вирішила залишитися на певний час, аби власноруч проводити заняття для ветеранів – тих, кому сьогодні потрібна підтримка, нові навички і хоч якась віддушина у післявоєнній реальності.

«Я хочу допомогти військовим забути про війну, про біль, який вони відчули. Хочу, щоб вони розвинули навички, які дозволять відволіктися від тяжких думок», – говорить Роксана.

Вона вже багато років працює ювеліркою, викладає ювелірну справу в Мельбурнському університеті та політехнічному коледжі, а тепер свої знання передає українським ветеранам.

Її син Сейдж О'Доннелл, який мав українське коріння, прибув до України у квітні 2022 року. До того шість років служив в армії Австралії. Він не міг залишатися осторонь війни, яку вважав особистою трагедією, – пояснював матері, що не може спокійно жити в Австралії, поки в Україні гинуть жінки та діти. У Рівному він приєднався до місцевої територіальної оборони, навчав добровольців тактиці ближнього бою, а згодом вирушив на фронт. Його мрією було залишитися після перемоги в Україні та відкрити власну ферму. Та в грудні 2022 року Сейдж загинув у бою на Луганщині.

«Привіт, сину», – ледь чутно каже Роксана, зупиняючись біля портрета сина, встановленого в центрі Рівного. Цього року йому виповнилося б 27.

Її нинішня присутність у Рівному – це більше, ніж просто візит. Це продовження справи сина і одночасно спосіб пережити втрату. У тісній співпраці з місцевими волонтерами та військовими, зокрема з ветераном Дмитром Климом, який сам проходить реабілітацію, Роксана розробляє план створення повноцінної ювелірної майстерні.

«Ми плануємо зробити простір, де можна буде постійно проводити майстер-класи. Якщо знайдемо необхідне обладнання, це буде не тільки для реабілітації, а й для навчання. Можливо, хтось із ветеранів зможе навіть знайти у цьому свою майбутню професію», – каже Дмитро.

Ювелірна справа в цьому контексті – не просто ремесло. Це інструмент відновлення, концентрації, терапії. Вона дає можливість зосередитися на деталях, працювати руками, творити – і тим самим повертати внутрішній спокій. Багатьом військовим складно адаптуватися після фронту, і подібні ініціативи стають містком між війною та миром.

Для Роксани це також спосіб бути ближче до свого сина, якого вже немає. Її погляд зупиняється на його зображенні, і в ньому – тиха сила. Вона не вимагає співчуття, не шукає слави. Вона просто робить те, що може. Допомагає.

У той час, коли війна продовжує ламати життя, є ті, хто намагається їх відновити. Своєю присутністю, своїми руками, своїм прикладом. Історія Роксани Вотц – це приклад того, як навіть через біль можна віднайти сенс. І дарувати його іншим.