Роксолана Жаркова презентувала в Рівному книгу про війну, жінок і кордони

Зустріч була присвячена презентації її нової книги «Розсипані кордони», що побачила світ у «Видавництві Старого Лева». Це вже восьма книга авторки, і вона відкриває перед читачем глибокі й болючі теми, які набули особливої актуальності в часи війни.

«Розсипані кордони» — це збірка малої прози: новел, оповідань і коротких нарисів, які тематично об’єднані навколо ідеї втрати дому, біженства, міграції та пошуку себе. За словами авторки, ця книга народилася з численних розмов і зустрічей із жінками, які через війну були змушені залишити рідні домівки.

«Мене надихають люди, яких я зустрічаю в мандрах — біженки, переселенки, жінки з різних країн, з різними долями. Я хочу через свої тексти допомогти їм повернути себе. Адже кожна з них заслуговує на те, щоб знайти територію, яку вона зможе назвати домом», — зазначає Роксолана Жаркова.

У її прозі кордони постають у кількох площинах: географічні та геополітичні, зруйновані війною, і внутрішні — особисті межі тіла, свідомості, душі. Це не лише про зовнішню втрату дому, а й про глибоку трансформацію людини під впливом трагедій, втрат, переосмислень.

Творчість Роксолани Жаркової вже давно вийшла за межі України: її книги презентували у Польщі, Латвії, Словаччині, Португалії та Швеції. Її тексти перекладено польською, англійською, французькою, словацькою, латвійською та хорватською мовами. Та попри міжнародне визнання, письменниця зберігає глибокий зв’язок з українським читачем і продовжує творити тексти, що торкаються нашої спільної травми, досвіду, сили.

Одним із найглибших творів авторки є повість «Ножиці, папір», у якій вона поєднує дві жіночі долі — поетки Зузанни Гінчанки, яка жила у міжвоєнному Рівному та загинула під час Голокосту, і Лільки, українки, чию долю спотворила сучасна війна. Такий паралелізм створює вражаючий діалог поколінь і трагедій, що повторюються, залишаючи однаково болючий слід.

На завершення зустрічі Роксолана Жаркова звернулася до всіх присутніх з проникливими словами:

«Нас усіх може надихати світ навколо — природа, люди, досвід, книги. Важливо читати тексти, що витримали випробування часом, що відкривають нові горизонти й змушують задуматися. Але не менш важливо — не боятися бути собою, не соромитися свого голосу, навіть якщо він тихий. У час, коли інформаційного шуму більше, ніж тиші, варто навчитися чути себе і говорити щиро. Бо тільки так — через чесність, глибину й співпереживання — можна знайти власну опору».

Зустріч із Роксоланою Жарковою у Рівному стала ще одним підтвердженням того, що українська література сьогодні — жива, глибока, чесна. Вона вміє підтримати, дати сенс і навіть у найболючішому — показати шлях до зцілення.