"Між життям і війною": історія військового лікаря Максима Мартинюка

До Дня медичного працівника — історія лікаря, для якого війна почалася ще до Іловайська. І триває досі.

Від Берестечка до Академії

Максим Мартинюк родом із невеликого містечка Берестечко на Волині. Закінчивши військово-медичну академію, потрапив до гарнізонного госпіталю в Десні — у той час, коли тамтешню дивізію почали скорочувати. Медична служба, як і багато іншого, переживала не найкращі часи: руйнація, мінімум персоналу, невизначеність.

Втім, саме тоді, на тлі цієї невизначеності, почалася його справжня професійна і громадянська історія.

Майдан: щовечора з Десни до Києва

«Я був там із перших днів», — розповідає Максим. Їздив із Десни в Київ щовечора після змін, бо не бачив свого майбутнього в митному союзі. Одну з ночей він провів на Майдані разом із побратимами — саме напередодні жорстокого розгону студентів. Його обминуло лише за годину до кривавих подій.

«Я тоді просто поїхав відпочити, бо був надто втомлений. А через годину все почалося. Можна сказати, мені пощастило».

Його участь у Революції Гідності — це не випадковий вчинок, а глибоке внутрішнє переконання. Він знав: лікар — це не лише про білий халат, а й про людяність, гідність і здатність боротися.

Доброволець у пеклі Іловайська

Одразу після Майдану Максим попросився на передову. Хоча як інфекціоніст був не першочергово затребуваним, наполіг:

«Я не проти. Я хочу допомагати. Хочу бути там, де потрібен».

Їхній шлях лежав у бік Савур-Могили, але колону, яка мала їх зустріти, розбомбили. Максим залишився в Одеському польовому госпіталі, де й почалося справжнє випробування. Коли почали вивозити поранених із-під Іловайська, робота не припинялася по 18 годин. Без зупинок. Без пауз.

«Я був санітаром, медбратом, ким завгодно. Рану почистити, пацієнта перенести, швидку прийняти. Але все це — в умовах, коли навколо постійний крик, біль, кров, запах гару...»

Хірурги рятували життя, а Максим — рятував кожну людину, до якої міг дотягнутися. Медична система тоді ще не встигла адаптуватися до війни, тому кожен лікар був не просто спеціалістом, а солдатом із медичною освітою.

Авдіївка, 93-я бригада та Ліберія

Після Іловайська була ротація в Авдіївку. Там уже евакуювали поранених з Донецького аеропорту, серед них — кіборги, що тримали останні позиції. Згодом Максим служив начмедом у 93-й бригаді, а після — взяв участь у миротворчій місії в Ліберії, де також виконував обов’язки військового лікаря.

«Це все стало частиною мене. Війна змінює не лише пацієнтів, вона змінює лікарів. Ми стаємо іншими. Міцнішими, може, але й ранимішими всередині».

Нині Максим Мартинюк працює у відділенні, куди потрапляють військовослужбовці із тяжкими інфекційними ускладненнями — часто вже після поранень, операцій, евакуації. Одна з історій особливо запам’яталась:

«Чоловік ще ввечері був у бою. Командир зведення. А вже о дев’ятій ранку лежав у мене в палаті з пневмонією. Від нього ще пахло порохом... Це момент, коли ти усвідомлюєш, наскільки війна близько. Наскільки все тонко і крихко».

Війна поруч — і в душі, і в кабінеті

Медики — це не тил. Це — фронт, просто з іншою амуніцією. У лікарів, які працюють із військовими, є не лише досвід — у них є тягар. Історії, які не стираються. Обличчя, які не забуваються. Досвід, який формує нову українську військову медицину.

Максим Мартинюк — один із тих, хто проводив медицину крізь Майдан, Іловайськ, Авдіївку, пандемії та миротворчі місії. Його приклад — це приклад сили, гідності й справжнього служіння.

День медичного працівника — не про професію, а про покликання

У такі дні, як цей, ми дякуємо тим, хто тримає медичний фронт там, де триває справжня війна. Де не завжди вистачає ліків, де замість стетоскопа — автомат поруч, де відлік часу — це не графік прийому, а секунди до порятунку.

Військовий лікар Максим Мартинюк — один із тих, хто не зламався і не зупинився. Його історія — це історія всієї військової медицини. А ще — це нагадування кожному з нас, що за кожним врятованим бійцем стоїть людина в білому халаті, яка теж заслуговує на шану.

Дякуємо, лікарю. І низький уклін — усім медикам, які тримають стрій.