Суть спору між державни підприємством і приватним перевізником така: у вересні 2001 року підприємець пан Березніцький виграв конкурс на право перевезення пасажирів за маршрутом “Здолбунів — Рівне”. Відтак, він уклав договір терміном на один рік із замовником цього маршруту — облавтоуправлінням. Та тільки договір цей потрібно було укладати не на один рік, а щонайменше на три — бо так гласить Закон України “Про автомобільний транспорт”, прийнятий у травні 2001 року. Ну нехай перевізник не знав про цей Закон, а ось для автоуправління цей документ — святиня, настільна книга. Лише згодом підприємець дізнався про дію цього Закону, тому й вирішив встановити справедливість — привести раніше укладений договір у відповідність до чинного законодавства. Подав скаргу в господарський суд Рівненської області, де йому відмовили у задоволенні позову. Тоді він і звернувся до суду вищої інстанції — Львівського апеляційного…
— Постанова Львівського апеляційного господарського суду, — розповідає Віктор Березніцький, — ще раз підтвердила, що ми живемо в цивілізованій країні, де діє верховенство Закону, а його дотримання є обов’язковим для всіх. І якщо в Законі “Про автомобільний транспорт” записано, що перевізник, який став переможцем конкурсу, укладає із замовником договір не менше, як на три роки, то так воно і повинно бути. А не так, як комусь захочеться.
Отож, коли облавтоуправління виступало в ролі замовника, то його відповідальні працівники у першу чергу зобов’язані були знати закони про автотранспорт.
Після рішення Львівського суду я звернувся до керівництва облавтоуправління з пропозицією привести раніше укладений між нами договір у відповідність до чинного законодавства. Якщо цього не станеться, тоді змушений буду знову через господарський суд вимагати вже примусового задоволення моїх вимог.
Не знаю, чи хто з моїх колег-перевізників ще звертався з позовом до суду щодо незаконно укладених договорів, але впевнений, що більшість із них не знають чинного законодавства саме у частині термінів дії двосторонніх угод. Тому-то деякі посадові особи, сподіваючись на незнання перевізниками своїх прав, використовують це у своїх цілях, я б навіть сказав, що в корисних. Арифметика проста: якщо людина платить за конкурс 1700 гривень за один транспортний засіб і приходить на цей конкурс раз на три роки, то ця сума й залишається. А якщо три рази на три роки бере участь у конкурсі, то вже їй треба заплатити 5100 гривень (1700 х 3). Різниця, як бачимо, суттєва.
* * *
Головний інженер обласного управління з координації і контролю роботи автомобільного транспорту Микола Степанець, який, до речі, брав участь у суді, на запитання нашого кореспондента, зокрема, відповів:
— Рішення львівського суду ще нічого не вирішує. Віктор Березніцький рано святкує свою перемогу. Уже пішла апеляція. Крапку над “і” ставити ще рано.
А начальник обласного управління автотранспорту Микола Котоуч підкреслив, що у свій час згаданий підприємець проігнорував вимоги поліпшити якість обслуговування населення. Тобто замінити транспорт на більш комфортабельний.
— Справа сьогодні не в тому, хто виграє, а в тому, щоб був хороший сервіс та комфорт для населення. Ми не можемо погодитись з Віктором Березніцьким і думаємо, що в державі верх візьме добра справа.
