Батьки просять помилувати

По обіді автотрасою ГородищеРівне-Старокостянтинів у сторону Костополя зі швидкістю майже 70 км/год. із увімкненим ближнім світлом (у січні рано темніло) рухався “Москвич-412”, за кермом якого був Микола. У салоні весело гомоніли про завтрашні святкування четверо пасажирів. Аж раптом на мосту авто “понесло” на зустрічну смугу, де зіштовхнулося із “Мерседесом” із причепом. Унаслідок аварії всі пасажири “Москвича” загинули, самого Миколу доставили в лікарню, де він пролежав п’ять тижнів на розтяжках і в гіпсу.
Після його виходу з лікарні відбувся суд.
В обвинувачувальному вироку зазначено: “На 137-му кілометрі (міст через Горинь) підсудний з урахуванням паморозі та інею на покритті проїжджої частини, експлуатуючи транспортний засіб з невідповідністю вимогам на експлуатацію шини заднього правого колеса з причини перевищення граничного зносу протектора по центру бігової доріжки.., не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням автомобіля, раптово та в безпосередній близькості виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем “Мерседес-Бенц”…
У судовому засіданні підсудний свою вину визнав повністю, але від дачі показань відмовився, підтвердивши свої покази, дані ним на попередньому слідстві…”
— Мій син не зміг повідомити нічого нового, — розповідає мати нині засудженого Миколи пані Марія. – Він ще тоді казав: “Я пам’ятаю лише, як повертав на трасу. А далі — нічого”. То як він міг щось стверджувати на суді?
Із зали суду Миколу випустили. Суддя Шпинта (Рівненський райсуд) сказав, щоб він прийшов за обвинувачувальним висновком. Тоді в родині Миколи ще не здогадувалися, що три роки з позбавленням волі умовно виллються для нього сімома роками повного відбування покарання…
— У вироку справді було зазначено: “визнати винним за ч.3 ст.215 Кримінального кодексу України 1960 року і призначити покарання сім років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки (хоча прокурор просила три роки з випробовувальним терміном на три роки на підставі ст.75 КкУ 2001 року). Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишити попередній – підписку про невиїзд”, — згадує пані Марія. — Ми могли подати на апеляцію, але ж не знали, що його заберуть за µрати.
За Миколою приїхали вже через півмісяця (15 діб і був апеляційний термін). І вже рік батьки намагаються пом’якшити вирок суду.
— Ми віруючі, сім’я загиблої дівчини – теж. Вони не мають претензій до нашого сина (чотири заяви на ім’я Верховного Суду України завірені секретарем Малинської сільради Березнівського району Анатолієм Булейком — ред.), — повідомила пані Марія. — Був навіть лист-звернення до колегії суддів палати ВСУ з кримінальних справ від народного депутата В. Онопенка. Але нічого так і не змінилося. В секретаріаті суду повідомили, що “сім років без відбування покарання не буває”. А частина статті не дозволяє застосувати йому амністію (вона констатувала, що “обов’язковою ознакою злочину, що впливав на кваліфікацію, є “загибель кількох осіб”, що означає заподіяння тяжких наслідків” — ред.). Тепер залишилося одне: просити помилування у Президента України Леоніда Кучми.
Позиція суду теж зазначена в обвинувачувальному вироку: “З урахуванням викладених обставин, суд вважає за можливе не призначати підсудному максимальну міру покарання за вказаною статтею КкУ (від трьох до п’ятнадцяти — ред.). Так само суд не може призначити і мінімальну міру покарання за вчинений злочин”.