Сузір’я далеких галактик
Той день тепер ділю на “до” і “після”. Описувати “до” не буду. А от “після” варте уваги.
Все сталося після обідньої перерви. На зупинці маршрутних таксі та автобусів “Театральна площа” права нога потрапила на присипаний снігом лід і неприродно вивернулася. В усьому єстві відлунням прокотився страшенний хрускіт. Біль був такий, що надія на вивих навіть не жевріла. Якийсь милосердний чоловік підхопив мене під руки і з горем та муками допоміг зайти в аптечний кіоск. У порятунку брала участь і якась жіночка. За що їм обом дуже вдячна — не перевелися на світі добрі люди.
“Швидка” приїхала майже одразу після виклику. Та коли наклали шину, чоловіки-санітари заявили: “До машини йдіть самі”. Не знаю, як це вони собі уявляли, але врешті-решт мені тицьнули милиці. Якось сіла в машину. Рушили. І ось тоді на першій вибоїні засвітилися в очах не просто зірки, а ціле сузір’я “ШЕУ”. Далі — більше. На надцятій ямі-баюрі це вже було сузір’я “Чайка” у галактиці “Сороки”. На думку спадали запевнення чиновників, що дороги міста “залатані”, а великі баюри щезли з основних артерій обласного центру назавжди.
Я тримала переламані кістки ноги, а санітари вже тримали мене. Щоб іще раз не впала і не зламала ще щось. Здавалося, що їхали ми вічність.
“А гроші
у вас є?”
Не знаю, як в інших медичних закладах, але в приймальному і травматологічному відділеннях центральної міської лікарні Рівного ця фраза є лейтмотивом. Це перше, що запитують. Решта з’ясується, адже просто так сюди люди не потрапляють. А от статки “клієнта” знати треба, бо хто ж тоді викладатиме купюру за купюрою на плівку для рентгену, знеболююче, шприци, марлю-вату-бинти, пігулки, анестезію, гіпсобинт і знову плівки, ампули… Цьому переліку немає кінця. І лікарі це знають. Тому й звучить у різних варіаціях сакраментальна фраза.
На щастя, операція пройшла успішно. Всі зміщення склали рівнесенько (тьху-тьху-тьху!). Постаралися костоправи на славу. Залишилося до повного одужання запастися терпінням. Й грошима.
Щоправда, є ті, хто уникає запитання про фінанси.. Це бомжі — привілейована в подібних установах каста людей, яким безкоштовно дістаються анестезія, ліки, послуги. Ба, навіть побутові проблеми для них не існують. Вийшло так, що в сусідки по палаті на зламаній руці з’явилося запалення, яке в народі називається “рожею”. Власне, це якась інфекційна паличка. За п’ять днів лежання постіль, що належить міській лікарні, вже варто було б змінити. Жінка одинока, тож принести з дому білизну нема кому. А в лікарні, виявляється, зміна білизни не передбачена (принаймні так повідомила медсестричка). Це пусте, що інфекція може перекинутися на когось іншого. І нічого, що лікування може й не дати бажаного ефекту. Головне, щоб залишити зміну простирадла тим бомжам, котрі є у відділеннях. Нікого не хочу образити і тим більше порушувати конституційні права на життя і отримання допомоги та “безкоштовної медицини”. Але ж якщо дотримуватися прав і свобод щодо трьох чоловік, то чому б не згадати решту?
“Безкоштовна медицина” дорівнює…
Не вірте чинушам, які стверджують, що економіка в регіоні налагоджена, що всі живуть у рамках норм, вищих за рівень проживання. Не вірте, коли з дня в день вас переконують у тому, що ходити вулицями міста взимку безпечно: все посипано (бо ж відповідні папери підписані, проштамповані, пронумеровані). Їм із “Вольво”, “Мерседесів” і “БМВ” не видно, які ковзанки долають люди, аби дістатися на роботу чи додому. Змінити ситуацію, в якій пересічні громадяни не перестають чути хрускіт поламаних кісток постраждалого, можна. Для цього позбавити б можновладців м’якого сидіння в авто і змусити пройтися тими ж “посипаними” тротуарами обласного центру. І тоді, як у рекламі, на дорозі було б і сухо, і комфортно. А поки що…
Поки що розмірковую над поняттям “безкоштовна” медицина (нині на це часу більш як досить). І дійшла парадоксального висновку: безкоштовна медицина справді існує. Тобто безкоштовно медики рятують руки, стопи, ребра новоприбулих. Складають, скріплюють, скручують рештки кісток, щоб людина могла жити далі, отримуючи зарплатню чи не молодшого медперсоналу. Однак “чинушам” того мало — треба щороку урізати людям в білих халатах бюджет. І щороку вони виживають. “Отож можуть” — думають у верхах, і рука сама викреслює попередню цифру та виводить меншу. А лікарі тим часом разом зі своїми пацієнтами радіють першому поруху пальців, першому крокові (не без допомоги дорогих милиць, які щастить знайти через треті руки). І “чинуші” тішаться, дивлячись на це: значить усі задоволені “безкоштовною медициною”.
P.S.
Майже у воєнних умовах медикам доводиться виконувати дану, перш за все собі, клятву Гіппократа. Та, незважаючи на нестачу медикаментів, обладнання, вони продовжують нести вахту, щоб лиха година не затримувалася в домівках і душах людей. Так працюють і медики травматологічного відділення центральної міської лікарні. Зокрема, лікарі-травматологи Олександр Ботаневич і Микола Ромчук, гіпсотехнік Олександр Гладишевський, медсестра Наталія Тригуб та інші. Редакція “ОГО” дякує вам за золоті руки, велике серце та чуйне ставлення до нашого працівника, а тепер і вашої пацієнтки Ірини Макаренко.
