Дзюдо покинула через травми
— Знаю, що твоя спортивна кар’єра розпочалася не з боксу….
— Так, займалася дзюдо п’ять років. Одержала звання “Майстер спорту”, виступала за збірну кадетів України, збиралася переходити в юніори. Вигравала всеукраїнські змагання, стала призеркою чемпіонату України серед дорослих. Не раз була призеркою міжнародних турнірів…
— Чому покинула боротьбу?
— Цей спорт дуже травматичний. Одержала травм багато, зокрема, спини та коліна. З дитинства мріяла спробувати себе в боксі. Коли вирішила в цей вид спорту перейти, то в дзюдо мене вже не забезпечували харчуванням, екіпіровкою, не возили на змагання. Фактично, у бокс прийшла на пусте місце та тренувалася на голому ентузіазмі.
— Як пройшла перекваліфікація?
— Важко, бо тренувалася за іншими принципами. Довелося перенавчатися. Швидкій адаптації завдячую нинішньому тренеру Олександру Мартиненку. З іншого боку, вже мала певну спортивну кондицію, треба було поставити техніку.
— Який найбільший успіх?
— Великим досягненням для мене стало друге місце на чемпіонаті Європи в 2009 році. Там виконала норматив майстра спорту міжнародного класу.
Бракує спаринг-партнерів
— Чого коштує перемога?
— Тренуюся двічі на день. Заняття триває мінімум дві години. Коли тренувальний цикл іде на спад, то стараюся пограти в теніс чи покататися на ковзанах. Перемога — це сукупність багатьох факторів, як моральних, так і фізичних.
— Чи правда, що найважче — перед виходом на ринг?
— Дійсно, бо в голові купа інформації, настанови тренера…
Коли виходиш на ринг, то зайві думки зникають.
— Як себе налаштовуєш на бій?
— Перед поєдинком оцінюю супротивницю та визначаю, чи зручно з нею боксувати. Чим вищий рівень боксерки, тим більша мотивація. Коли опонентку підтримують всі судді, то боксую з однією думкою — пан або пропав.
— Наскільки важлива психологічна підготовка?
— Бокс вчить збирати всі сили у найтяжчий момент. На змаганнях і проявляється здатність відключитися від буденних проблем і зосередитися на поєдинку.
— З ким проводиш спаринги?
— У Рівному раніше спарингувала з Катериною Шамбір, але вона вийшла заміж і народила дитину. Тому катастрофічно бракує спаринг-партнерів. Часто в парі зі мною стоїть тренер Олександр Мартиненко. Допомагає Дмитро Кучман, а найбільше завдячую Сергію Карпову. Він навчав азам, підтримує перед змаганнями. Коли має можливість, приїжджає з Києва та допомагає готуватися до змагань.
Тренер виганяє на дискотеку
— Чи доводилося застосовувати вміння у повсякденному житті?
— Ні. Я й не хочу, бо рук шкода.
— Чи не створюють заняття боксом проблем в особистому житті?
— У мене всі друзі — спортсмени, які нормально ставляться до заняття боксом. У певній мірі здивування виникає під час нових знайомств. Після третьої зустрічі пересторога в людей зникає.
— Як твоє заняття сприймають близькі та друзі?
— Батьки почали відмовляти мене від занять дзюдо, коли трапилися серйозні травми. З сьомого класу через тренування рідко з’являлася в школі. Нарікали й на це, але оскільки я Овен, то зрозуміли — відмовляти мене безрезультатно. Перехід у бокс важко сприйняв батько. Коли почала демонструвати пристойні результати, то став задоволеним. Вчитися не покинула, зараз здобуваю спеціальність “фізичне виховання” в РДГУ.
— Дозволяєш собі сходити в нічний клуб чи режим на першому місці?
— Мене навіть тренер змушує сходити на дискотеку. Каже: “Іди вже потруси кістками!” Я часто граю в боулінг, але перед серйозними змаганнями не до розваг.
— Ти — досить відома спортсменка. Чи відчула промені слави?
— Впізнають на вулиці, у транспорті. Найбільше компліментів від вболівальників отримую після турніру, де добре виступила.
— Це якось тебе змінило?
— Не думаю. Раніше вважала престижним увійти до трійки призерів на чемпіонаті Європи. Коли цього досягла, то зрозуміла, що це нічого не означає, бо існують вищі вершини. Я не вмію відчувати смак перемоги. Коли її здобуваю, то здається, що можу більше.
— Іванко, чи відчуваєш самореалізацію?
— Найчастіше в спортсменів виникає питання: “А що буде далі?” Всі бояться невизначеності, адже в спорт вкладено багато сил, а віддача не завжди пропорційна. Я лише нещодавно почала відчувати результати виснажливої праці.
У профі – після Олімпіади
— Які твої подальші спортивні плани?
— У вересні цього року маю виступити на чемпіонаті світу. Вже розпочала підготовку. Результати не буду загадувати, бо це ж спорт. Мрію виступити на Олімпійських іграх. На Олімпіаді в Пекіні не виступала, адже нагороди в моїй ваговій категорії не розігрувалися. Прагну боксувати вже в Лондоні через два роки. Ще нині не дійшла до того рівня, аби там гідно показати себе. Слід набратися досвіду на змаганнях міжнародного рівня.
— Збираєшся перейти у професійний бокс?
— Треба твердо стояти на ногах в аматорському боксі. Найтитулованіші чемпіони мали прекрасну аматорську кар’єру. Це хороша школа, бо серед професіоналів треба показувати результат, а не вчитися. Вік мені ще дозволяє посидіти в аматорах.
— Чи пропонували промоутерські компанії тобі контракт?
— Ні, але, думаю, з’являться після 2012.
— А входить до твоїх планів створення сім’ї?
— Багато спортсменів її мають. Тут усе залежить від другої половинки. Мій хлопець розуміє, що бокс — це моє, та не сперечається. Єдине, що просить берегти здоров’я та уникати травм. Думаю, і в подальшому буде мене підтримувати.
— Які грошові дивіденди тобі приносить бокс?
— Про серйозні кошти говорити в Україні не можна. Для прикладу, коли турецькі спортсменки виграли чемпіонат Європи, то від влади за перше місце одержали 75 тисяч доларів, а за друге — 50. Мені за срібло від України дісталося всього три тисячі 200 гривень.
