— Пане Ігорю, яка на сьогодні склалася ситуація з наркоманією в області?
— Кількість наркоманів за останні роки збільшилася. Крім того, зросла їх “прихованість”, тобто останнім часом стало набагато важче виявляти наркотично залежних людей. Треба сказати, що наркоманія помолодшала. Сьогодні наркотики вживають не лише молоді люди, підлітки, а й діти. Вона зачіпає усі соціальні верстви населення і починає мігрувати у села.
— Коли саме почала прогресувати наркоманія?
— Стрімкий ріст кількості наркоманів в області спостерігався у 1985 році. Це було пов’язане із введенням “сухого закону”, яким держава боролася із пияцтвом. Проте, це була палка з двома кінцями: альтернативою алкоголю для багатьох стали наркотики. Тоді у рік виявляли до 50 хворих. Друга “хвиля” накрила Рівненщину в середині дев’яностих, коли в Україну почали масово приїжджати так звані “закупники” наркотичної сировини. Вони привчали молодь до наркотиків. Це сприяло зміцненню місцевого наркобізнесу, який тоді лише зароджувався. І третя “хвиля” наркоманії спостерігається зараз. І найнебезпечніше те, що вона прихована. Тобто, наркомани є, їх кількість збільшується.
— Наркомани — це не лише ті, хто пускає собі ацетонову рідину у вену. Які види наркотиків нині “в ходу”?
— Прогресує медикаментозна наркоманія, особливо популярний сьогодні “Трамадол”. А також синтетичні наркотики (героїн, кокаїн, амфетамін, екстазі), а ще так званий план, гашиш. Кожен з молодиків, які вживає ці засоби, вважають, що це просто забавка, яка не шкодить. Це омана. Кожен з цих препаратів приносить непоправну шкоду і рано чи пізно таки призводить до вживання важких наркотиків. А це — смертельна небезпека. Адже кожен із наркоманів — потенційний кандидат на СНІД. Статистика свідчить, що 87 відсотків ін’єкційних наркоманів — ВІЛ-інфіковані.
— Чи був у вашій практиці особливий випадок?
— Так, і не один, адже на обліку у нас перебуває 1850 хворих плюс “споживачі” (люди, які вживали наркотики, але ще не втягнулися). Є один пацієнт із Млинова, який вживає наркотики понад 25 років і ще живий. Цим він завдячує насамперед своїй сестрі, яка фактично присвятила своє життя догляду за братом.
— Якщо 25 років — феноменальний термін, скільки ж може протягнути наркоман, і чи можна абсолютно вилікуватись від цієї залежності?
— Більшість не живе довше п’яти-семи років, максимум десять. В основному, смерть настає від зараження через шприц, четверта частина вмирає від передозування. Звичайно ж, вилікувати наркотично залежну людину можна. Щороку ми виліковуємо 20-30 хворих. Дуже багато залежить від батьків наркомана. Саме вони мають виявити залежність своєї дитини на ранній стадії й звернутися до нас. Тоді є надія на повне одужання. Увесь курс поетапного лікування можна пройти за рік. Після цього треба постійно слідкувати за способом життя колишнього наркомана, щоб не повернувся до старого. Лікування від наркоманії — це боротьба за життя.
— Чи можливо у нашому суспільстві якось зарадити цій проблемі, знайти шляхи її вирішення?
— Із 2003 року діє комплексна державна програма з боротьби з наркоманією, яка розроблена до 2010 року. Проте, не можу сказати, що ця програма стовідсотково ефективна. На Заході, приміром, для вирішення цієї проблеми використовують препарат “Метадон” — ліки, які водночас заміняють наркотик і лікують хворого. Проте наше суспільство до цього ще не готове. Вважаю, що вирішити проблему можна. Для цього насамперед треба запровадити анонімне лікування дітей і молоді з відома родичів. По-друге, створити тест-системи на виявлення наркотичних речовин (батьки чи родичі зможуть перевірити “підозрюваного” без його відома і вчасно запобігти біді). По-третє, необхідна градація, за якою застосовувати лікування: у першій стадії наркоманії — добровільне лікування, у другій — примусове, у третій — через суд. Адже сьогоднішня система лише сприяє поширенню наркоманії у тих же колоніях, тюрмах. З наркоманією треба боротися жорстко і постійно, оскільки це — загроза життю усього людства.
