Українські військові, які обороняли позиції на сході країни, нерідко опинялися у складних умовах — без постачання, під постійними атаками та під щільним вогнем противника. Один із таких епізодів згадує боєць Національної гвардії з Рівненщини на псевдо «Дикий». Під час бойових дій на Покровському напрямку він разом із побратимами майже три тижні утримував позицію в підвалі, який російські військові намагалися захопити щоденними штурмами.
До Дня українського добровольця Василь “Дикий” розповів OGO.ua, у яких умовах доводиться діяти українським підрозділам на передовій, а також яку роль відіграють досвід, підготовка та взаємодія між бійцями.
Повернувся з-за кордону, щоб воювати
До початку повномасштабного вторгнення Василь працював за кордоном — у Домініканській Республіці. Дізнавшись про напад Росії, він повернувся в Україну та приєднався до лав Національної гвардії.
Сьогодні він має досвід кількох ротацій на фронті та працює інструктором, передаючи свій бойовий досвід новобранцям. За словами військового, саме підготовка та дисципліна допомагають виживати в умовах інтенсивних боїв.
«Ти повинен постійно бути зброєю, навіть як лягаєш. Противник зайшов до мене майже всередину, він тільки відкрив шторку, говорить, свої, не стріляйте. А я сам автоматично доведений до того рівня, що зарядив автомат», — розповідає боєць.
20 днів оборони під постійними штурмами
Один із найважчих епізодів служби стався під час оборони позиції поблизу Авдіївки. Разом із двома побратимами військовий тримав оборону у підвалі будівлі. Російські підрозділи намагалися захопити позицію майже безперервно.
«Гранати часто нам прилітали, які не долітали до нас. Вони побачили, що не можуть мене так штурмувати, і моїх побратимів, то вони вирішили дронами. Три дні дронами кошмарили, вони знову піхоту кидали. Ну, у них піхоту кидали просто на смерть. Вони просто окопалися біля нас 50 метрів. Вони протягом 20 днів, іменно 20 днів безперервно штурмували», — згадує військовий.
Через інтенсивні бої запаси боєприпасів поступово закінчувалися, а доставити нові було складно. Частину зброї українські бійці отримали як трофеї після боїв.
«Близько семи штук в мене було в моєму підвалі. Це ті автомати, які уціліли. Бо розбитих я не брав», — каже він.
Не менш складною була ситуація з харчами та водою. Дрони не могли доставити провізію через постійні обстріли.
«Попередні побратими залишили нам пів відра меду, і ми питалися цим медом п’ятеро діб. Без води. Але, слава Богу, вижили. Командир казав, що навіть не очікували, що ви вийдете звідти, але, слава Богу, вийшли», — розповідає боєць.
Бої на близькій дистанції та полонений окупант
Під час боїв у районі Авдіївки українські військові неодноразово вступали у контакт із російськими підрозділами на дуже близькій дистанції. Іноді відстань між сторонами становила лише кілька метрів.
«Зайшли, як-то кажуть, ворога в тил 200 метрів, бо ми не знали, де ми знаходимося. В оточенні в нас ходили вороги. Сиділи в хаті. Займали кругову оборону. Були контакти з ними. Саме близько було 5 метрів», — згадує військовий.
Під час одного з епізодів бійцям вдалося взяти в полон російського військового. За словами «Дикого», полонений повідомив інформацію про позиції свого підрозділу.
«Він мені все розказав, що вони окупалися 50 метрів від нас в бліндаж. Серйозний був, каже, там ще є п’ятеро чоловік. Я всю цю інформацію передав своєму командиру. Буквально за годину прилетіла баба Яга і там все розібрала», — розповідає гвардієць.
Нині Василь навчає новобранців, використовуючи досвід, отриманий на фронті. За його словами, головна мотивація для багатьох військових — захист родини та країни.
«Люди вертаються заради своєї країни, заради своїх батьків, дружин, дітей. Полишалися в Україні. Мусить хтось бити за них», — каже боєць.
Історії військових, які брали участь у боях на сході України, про складність оборонних операцій. Водночас вони про те, як підготовка, взаємна підтримка та досвід дозволяють підрозділам утримувати позиції навіть у найскладніших умовах.
