Нині у Гощанському районі, наприклад, заповзятливі підприємці мало не в чергу вишиковуються, щоб орендувати землю для вирощування прибуткових культур. Сім тисяч гектарів взяло тут під кукурудзу “Дубнонасіння”, інші неліниві культивують цукрові буряки й навіть капусту. Олександр Чуприна не приховує того, що в бажаючих у такий спосіб господарювати на землі, крім бажання, є ще й відповідний технічний арсенал, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, потужні кредитні надходження.
А от у десятків тисяч мешканців села саме цього якраз і не вистачає. Невипадково чиновники не поспішають агітувати людей за одноосібне господарювання.
— Не потрібно розривати усталені зв’язки, — закликає селян Олександр Чуприна. — Нехай ваші земельні паї залишаються у структурі тих господарств, яким ви віддали їх в оренду. Отримуйте за це відповідні відрахування, натуроплату, але разом з цим не забувайте, що право власності на землю ви повинні узаконити.
Вже сьогодні в області Державні акти на землю вироблено для 80 відсотків власників. І ще є час завершити цю роботу, не сподіваючись на підтримку зі сторони. Тож людям треба завчасу знайти необхідні 100-150 гривень і виконати всі необхідні юридичні процедури до прийняття земельного законодавства.
Та навіть узаконення власних прав не захистить селян від труднощів праці на землі. Реформування сільськогосподарської галузі не проходить так гладко, як говориться. Землю людям наче й віддали, але вони, крім власних рук, не мають чим її обробляти. Скажете — кредити. Так, сьогодні в області господарства всіх форм власності з виділених державою 54 мільйонів гривень вже взяли 36 мільйонів. І позичити кошти давно не проблема. Головне — мати що запропонувати під заставу і домовитися про найнижчу кредитну ставку з банками. До речі, останні, згідно з урядовими рішеннями, не мають права для сільгоспвиробників встановлювати ставку більше 19 відсотків, 8 з яких повертає держава. Якщо ж це велике господарство і продає щорічно понад 1500 тонн молока і 500 тонн м’яса, то держава відшкодує і всі 14 відсотків.
Звичайно, існує ризик (у сільськогосподарському бізнесі стократ) “прогоріти” і не мати змоги повернути кредити. Але ж і будь-який інший бізнес пов’язаний із загрозою збитків. А що ж банк? Банк заставлену землю у торбу не забере і в Америку чи деінде не вивезе. А щоб повернути вкладені кошти, шукатиме іншого, більш удачливого господаря. А що такий знайдеться, переконувати нікого не потрібно. Споконвічний селянський досвід не раз демонстрував, що і на сусідніх полях, на однакових землях врожаїться по-різному.
Від ринкових відносин на селі нині нікуди не подінешся. Тим паче, що повернення до колгоспів ніколи не буде. Такий реверс головний аграрій Рівненщини називає смерті подібним. Але водночас Олександр Чуприна і не заперечує, що коли не підтримати селян технікою, агрохімічними засобами, новітніми технологіями у рослинництві і тваринництві, реформа на селі може провалитися. А наступних експериментів на землі вже просто не буде з ким проводити.
— Зараз у повітрі, — зізнається Олександр Чуприна, — витає запах дорогоцінності землі. Це лише легенький подих перемін, що грядуть із прийняттям Верховною Радою блоку земельних законів.
Нехай. Лише б не вирвали вони з корінням споконвічної любові селянина до землі. Бо недарма кажуть: посієш вітер — пожнеш бурю.
