Ми живемо, а це вже плюс. І, мабуть, кожному з нас не зовсім (або й узагалі!) подобається той підтверджений факт, що колись людський організм втрачає свою життєву здатність. Або, як загадково оповідають мудреці, душа людини поселяється у вічних вимірах — Часі й Просторі, тобто стає структурною одиницею Всесвіту. Вічна таїна, яка ніколи не відкривається перед прижиттєвою людською природою, — смерть. А відчуття, які викликає, — тільки жах і біль. І ми звикаємо, що смерть у похилому віці — явище біологічне і проти природи, як-то кажуть, не попреш. Та, виявляється, “поперти” можна…
Цікавий факт: вчені дослідили, що довгожителі (ті, кому за 90) — цілком миролюбні люди, у конфліктах майже не беруть і не брали участі, навіть коли були ще “молодими” старими. Тривале дослідження було проведене над студентами-медиками і юристами в США. За спеціальними тестами їх розділили на добрих і злих. Через 20 років підрахували “вцілілих” і охнули. Через ворожість і агресивність підвищувалася (майже в 5 разів!) смертність людей від різних хвороб, і особливо — серцево-судинних. Отож-бо й воно: “не злися, а то печінка лопне”! Але є й інша сторона медалі. Як показують дослідження незалежних психологів, чоловіки, які придушують свій гнів у спілкуванні з дружиною, помирають вдвічі частіше від чоловіків, котрі дають супротивний вихід своєму роздратуванню. Отож, однозначно про добрих та злих людей не ствердиш, бо складна штука — життя. До того ж, занадто індивідуальна.
Одна частина — песимісти — відхиляє усілякі твердження щодо вічної молодості. Інша — відповідно, оптимісти — подейкує взагалі про вічне існування в цьому безмежному просторі. Однак одне безсумнівно: ой, як хочеться ЖИТИ! То чи варто розмінювати цей дар Божий на сварки й непорозуміння, на агресію та злість?
Одна моя знайома довгожителька часто повторювала: “Скільки можна хвилюватися? Похвилювалася, і вистачить!” І своєю мудрістю передбачила запропонований психологами метод планового випуску “пари” з казана наших негативних емоцій. Суть методу така. Наприклад, вам хочеться розгніватися, віддатися прикрощам, розревітися? Терміново усамітніться або намітьте собі час (наприклад, у 00.00 годин) і проведіть “сеанс занепокоєння” для себе особисто — такий собі шабаш. На ньому — кричіть, плачте, висловлюйте образи, бийте кулаками подушку та ін. А хвилин через 15 скажіть: “На сьогодні вистачить!”
Бувайте здорові.
