Бути заміжньою студенткою — престижно
Аліна Данилова, яка нині навчається на 4 курсі МЕГУ ім. Дем’янчука, зі своїм чоловіком зустрічатися почала вже за тиждень спілкування.
— Тривало це чотири роки, а старший він за мене на три, — розповідає Аліна. — Все чекала, поки знайде роботу після навчання. Тоді вже коханий і завів мову про шлюб, а я погодилася. У цей час почала навчатися на третьому курсі. У жовтні минулого року він приїхав свататись і батьки нас підтримали. А вже в серпні цього року ми одружилися. “Медовий тиждень” провели в Українських Карпатах — незабутній час. Впевнена, що зможу прожити з ним ціле життя, знаю, що хочу цього. Коли дивлюся на інших хлопців, запитую себе: “А чи зможу я з ним жити? Чекати з роботи? Дітей йому народити?”. Тоді розумію, що ні. А от коли рівняю свого Олександра до хлопців моїх подруг, усвідомлюю, наскільки вони ще примітивні. Ні про що не думають, один вітер в голові, ніяких точних планів на життя, а от мій хлопчик закінчив університет з відзнакою.
Жити в громадянському шлюбі для мене принизливо, адже дівчина проживе в цьому шлюбі років п’ять, а хлопець змінить думку і знайде собі іншу. Наш вибір — церковний шлюб. До питання про дітей ставлюся відповідально. Спершу потрібно закінчити університет, та я і сама ще дитина. Взагалі вважаю, що бути заміжньою серед усього студентства — це престижно. Якщо раніше я була такою ж “великою дитиною”, галасувала як усі, то сьогодні приходжу, кидаю сумку на парту, але з однією особливістю — тепер у мене на безіменному пальці яскраво видніється велика, груба, восьмиграмова обручка!”
Одружуватись треба, знявши рожеві окуляри
Рівнянка Наталія Веремчук вийшла заміж теж студенткою, та вже за кілька років гарна історія закінчилася розлученням.
— Дуже часто студенти одружуються через певний стереотип, який на мою думку, прийшов до нас з радянських часів “школа-інститут-заміж”. Отримав диплом — гайда в РАЦС! Але в 20-22 роки молодь дуже рідко буває свідома, не повністю розуміє, що таке заміжжя і як з цим боротись. З моїм чоловіком ми познайомилися, коли я була на четвертому курсі. Він — на вісім років старший. Розумний, дорослий, перспективний, забезпечений, здавалося, що в 28 років чоловік дійсно готовий до серйозних стосунків, шлюбу. Зустрічалися вісім місяців. Запропонував — одружилися.
Спочатку я була гордою, що в мене такий чоловік! Але не минуло і декількох місяців, як він показав себе з іншої сторони — жорстокий, егоїстичний, деспотичний. Мовляв, штамп у паспорті стоїть — значить нікуди вона від мене не піде, буде робити те, що я скажу. Я потім дуже пошкодувала, що офіційно оформила стосунки, краще б трохи пожила і придивилася. Та й з дитиною ми теж поспішили.
Точно знаю, що якби ще декілька місяців з ним пожила без шлюбу і без дитини — однозначно все склалося б інакше. Не можу сказати, що не помічала його справжнього характеру, просто на все закривала очі. Це тепер розумію, коли одружуєшся, потрібно бути свідомою, не одягати рожеві окуляри, а тверезо дивитися на життя і людей. Потрібно знати, що ти хочеш від цієї людини і заміжжя!
Навчанню шлюб не заважає
А от сьогоднішня студентка 5 курсу РІС КСУ Катерина Малюта з чоловіком Андрієм познайомилася та почала зустрічатися, ще коли навчалась в 11 класі — п’ять років тому.
— Знаємо один одного від А до Я. Мої батьки теж одружилися студентами. Вони зустрічалися три роки, тому вже на нашу третю річницю потихеньку заводили розмови про шлюб, — розповідає Катерина. — З одруженням усе вирішили дуже швидко та спонтанно. Домовилися в червні, а на початку липня подали заяву. Моєю найголовнішою умовою, коли він пропонував одружитися, було обов’язкове вінчання. Папірець у РАЦСі чи штамп у паспорті для мене нічого не значить. А от перед Богом стати і поклястися бути вірними — це вже зовсім інше. Абсолютно впевнена, що готова прожити з ним усе життя. Важко описати словами цю впевненість, адже це відчуття, кохання. У наш медовий місяць плануємо відправитися наступного літа, відвідаємо морські узбережжя. А взагалі вважаю, що все наше подружнє життя — це і є медовий місяць. Про дітей, звичайно, теж думаємо, але спершу потрібно влаштуватися на роботу, попрацювати там два роки і спокійно йти в декрет.
Мій коханий старший за мене на півтора року. Він закінчив школу й одразу пішов у транспортний ліцей, зараз на залізниці працює. На той момент, коли ми познайомилися, він уже три місяці працював. Найбільше в чоловікові обожнюю його любов до дітей і те, як він може швидко знайти з ними спільну мову. Андрій без шкідливих звичок — це дуже важливо для мене! Навчанню шлюб абсолютно не заважає. У мене “червоний” диплом, я знаю чого хочу і коханий мене в цьому підтримує.
Шлюб і сім’я — це дуже відповідально у будь-якому віці, вважає острожанка Галина Максимчук.
— Я вийшла заміж ще на першому курсі, бо зустріла свою другу половинку, — розповідає Галина. — Ми обоє ще тоді були студентами. І познайомились… у бібліотеці. Про своє рішення ніколи не шкодувала, і думаю, що не шкодуватиму й надалі. Можливо, у когось складається враження, що це заважає навчанню. У моєму випадку — ні, адже мій чоловік закінчив факультет української філології, а я студентка цієї спеціальності, тож розуміємо одне одного з півслова. А ще я користуюся його конспектами, інколи (сміється — авт.). Наша сім’я унікальна ще й тим, що зараз мій чоловік є моїм викладачем, отож до занять готуємося разом.
