За старими посібниками, надрукованими за системою Брайля у 85-му році, незрячі вчать українську літературу та історію. На нові немає грошей. Навчальну програму вчителі адаптують під ті підручники, які є.
«Вимоги зараз трошки інші йдуть, і для цього треба було б мати новіші підручники. Література, історія – трактування зовсім змінюються із часом», – каже керівник Рівненського навчально-консультативного пункту міжобласної школи для сліпих та слабкозорих Роман Данкевич.
Учнів ділять на маленькі групи. Це дає можливість займатись із кожним індивідуально. А ще – дати дитині підручник на урок. Зі своїми книгами приходять учителі, часом допомагають бібліотеки. Учні не нарікають, бо, попри застарілу навчальну базу, відчувають особливу увагу та підтримку.
Випускники отримують повноцінні свідоцтва та дипломи. Щоправда, умови та навчальна база не такі хороші, як у звичайних школах.
У центральній адміністрації міжобласної спецшколи кажуть – підручники для незрячих в Україні практично не друкують. Держава фінансує зарплати вчителям. А з книгами важче – якщо молодша школа забезпечена на дві третини, то для старших школярів посібників – лише 25-30% від необхідного.
«Рівненчанам я можу порадити єдине – звернутися безпосередньо до адміністрації школи з переліком тієї літератури, якої вони потребують. І з того, що у нас є, ми задовольнимо їхні потреби», – каже заступник директора міжобласної спецшколи для сліпих і короткозорих Майя Гамань.
У Рівному нові підручники – розкіш. Від місцевої влади підтримки майже немає. За благодійні кошти купують канцтовари. Та закривати школу не планують – адже вихованці відчувають тут себе повноцінними людьми.
