— Пане Андрію, розкажіть, будь ласка, про магазини “ДЦ”. Наскільки я розумію, це всеукраїнська мережа…
— Так, це торгова мережа спеціалізованих магазинів краси, здоров’я та зручного побуту. І нині компанія — лідер на ринку роздрібного продажу косметики, парфумів, засобів догляду за волоссям, обличчям та тілом, засобів гігієни та побутової хімії. Зароджувалася ідея у Києві майже десять років тому — на противагу косметичним магазинам, які на той момент існували, планувалося створити такі торгові точки, куди б люди приходили не тільки за необхідністю, а й могли отримати задоволення і від покупок, і від самого магазину. Перші магазини відкрилися у 1996 році, вони показали непогані результати, тоді мережа стала виходити на регіони, а в 2003 році “ДЦ” з’явився і у Рівному. Нині по всій країні працює 78 магазинів і аптек.
“ДЦ” — це магазин для жінок у першу чергу, оскільки асортимент все таки більш жіночий. Ми хотіли, щоб “ДЦ” був зручним, щоб жінка могла сама обрати усе, що їй потрібно: від косметики, до товарів для дому.
— Тобто ви одразу цілились у режим самообслуговування, як у супермаркеті: де ти можеш підійти, подивитися, почитати, відкрити, понюхати…. Саме так мета ставилась?
— У принципі так, але я не став би порівнювати “ДЦ” із супермаркетами, оскільки ми все ж таки більш домашній магазин. Деякі покупці до нас приходять просто поговорити з дівчатами. Для цього у нас працюють консультанти: розповісти, що це за товар, які його переваги, як ним користуватися. І саме цим ми відрізняємося від супермаркетів.
— Чи можна зробити висновок, що це і є головна перевага магазинів “ДЦ”?
— Мабуть так, оскільки нині більшість супермаркетів працює практично з тими ж торговими марками, що й ми. Тому ми намагаємося виграти “домашністю” та тим, що спілкуємося з нашими клієнтами, допомагаємо їм зробити вибір, для того, щоб вони знову і знову поверталися у наш магазин. Крім того, ми об’єднали дві найбільші групи товарів під одним дахом: це товари для краси і для дому. Наш клієнт — це жінка, яка передусім саме жінка, але водночас і господиня.
— Магазин існує вже більше двох років, і ви можете спостерігати рівень продажів, оборот. Скажіть, будь ласка, рівняни, а перш за все рівнянки, вже звикли робити покупки у “ДЦ”?
— Так. Коли ми тільки починали працювати, про “ДЦ” мало хто чув, і треба було пояснювати, мовляв є такий магазин… Потім запитання “А що це таке?” дещо змінилося і перетворилося у “А чим ви займаєтеся?”. Пізніше стали запитувати: “А де вас шукати?” А тепер практично все місто знає і чим ми займаємося, і де знаходимось. І якщо людина до нас заходить, то й надалі купує у “ДЦ” (не помилюсь, якщо скажу, що 80 відсотків людей, які хоч раз до нас завітали, стають нашими постійними клієнтами).
— Тобто ви задоволені результатами, яких вдалося досягти за два роки роботи?
— Думаю, так. Коли я прийшов у мережу “ДЦ”, то рівненський магазин мав дуже невеликі обороти, та й клієнтів було мало. Тепер же покупців у нас значно більше — разів у три, відповідно збільшилися й обороти, розширився асортимент, і ми надалі слідкуємо за новинками та намагаємось забезпечити наших клієнтів найкращими товарами.
— Складається враження, що ті площі, які ви займаєте зараз, вас дещо стримують…
— Так і є. Ми збираємось трохи розбудовуватись. Незабаром відкриваємо магазин на вулиці Князя Романа, і там ми вперше у Рівному розмістимо декоративну косметику та парфуми у зоні самообслуговування. Та й тут, на Соборній, теж проведемо невеличку реконструкцію.
— Я так розумію, що більшість ваших клієнтів саме жінки…
— Безперечно.
— Та й взагалі, чи не вся ваша продукція орієнтована саме на жінок. Як же почувається чоловік, який працює у такому жіночому царстві?
— Абсолютно нормально (сміється). Правду кажучи, принципи торгівлі однакові для будь-якого товару — якщо ти правильно запропонуєш людям товар, вони у тебе його куплять.
— Відчуваєте себе “дамським угодником”?
— Ну, угодником, може, й ні. А от людиною, яка забезпечує жінкам гарний настрій і задоволення, — так. Дуже приємно бачити, як людина, що виходить з магазину, щиро радіє покупці. Ви знаєте, адже завжди шкода витрачених грошей, тому особливо приємно, коли гарний настрій від покупки переважає імовірну жалість.
— Ви одружені?
— Я одружений уже більше двох років. Моя дружина Олена працює бухгалтером у Рівному на заводі “Лелека-колор”.
— Як людина, котра працює з жінками і для жінок, скажіть, якою повинна бути ідеальна жінка? І чи взагалі таке поняття має право на існування?
— Мабуть, немає ідеальних жінок, та й не потрібні вони. Бо в кожній жінці є щось особливе, те, що робить її красунею. І кожна жінка прекрасна по-своєму. Звісно, приємно поглянути на дівчину з гарною фігурою. Але якщо у неї в голові нічого немає, то просто дивишся на неї, як на картинку.
— Але ж подейкують, що чоловіки бояться розумних жінок…
— Це неправда. Хоча я можу судити лише по собі. Моя дружина — дуже розумна жінка. Я завжди з нею раджуся, в тому числі й щодо робочих питань, і прислухаюся до її порад.
— А як же народна мудрість: послухай жінку і зроби навпаки?
— Може, часом так і варто зробити, але все ж у більшості випадків до прекрасної половини треба дослухатися. А працювати із жіночими товарами й ігнорувати думку жінок — це в меншій мірі нерозумно.
— Існує ще одна народна мудрість: справжній чоловік повинен збудувати дім, посадити дерево і виростити сина. Що з цієї програми-мінімум ви вже встигли?
— Зараз починаю займатися ремонтом квартири. Будемо вважати, що дім уже збудував. Дерево обов’язково посаджу, і, думаю, не одне. А от щодо сина — то це у найближчих планах. Як тільки закінчу ремонт, одразу задумаємося над цим питанням (сміється).
— Окрім цих більш філософських аспектів, до чого ви ще прагнете?
— Мабуть, перш за все мої прагнення — це кар’єра і робота, яка приносить задоволення, завдяки якій я можу забезпечити добробут своєї сім’ї. Скажімо, я би хотів відкрити у Рівному щонайменше п’ять магазинів “ДЦ”, щоб вони були розташовані у кожному мікрорайоні міста. Але я не живу для того, щоб працювати, а працюю, для того, щоб жити, тому найголовніша мета — народити і виховати дитину. Це програма-мінімум, а далі подивимось.
— Тобто своє професійне майбутнє ви пов’язуєте саме із компанією “ДЦ”?
— Ця компанія мене влаштовує і своїм стилем роботи, і ставленням до працівників та клієнтів, перспективами, які вона відкриває. Що ж до ідеї створення власного бізнесу, то нині це зробити доволі складно, оскільки нелегко знайти незайняту нішу, і ще складніше боротися з тими титанами, які присутні на ринку. Та й маю більше досвіду роботи саме як найманий менеджер, відтак і почуваюся впевненіше.
— Тому що не боїтеся втратити гроші й не уникаєте ризикованих кроків?
— Тут можна сперечатися. Я звик робити свою роботу так, щоб потім не вислуховувати докорів за проколи. Де б не працював, я відповідаю за результати своєї діяльності. І якщо нині приймаю якісь ризиковані рішення, то без сумніву вдався би до них і у власному бізнесі. Не думаю, що думка втратити гроші стримує людину. Якщо вже вона ризикнула відкрити власну справу, то інші ризики — це дрібниці.
— Чи є щось, за чим ви жалкуєте? Скажімо, якби ви могли повернутися у минуле і щось там змінити, чи скористалися би цією можливістю?
— Повертатися, мабуть, не варто. Але кілька речей я б змінив, однак думаю, що зможу це зробити і без машини часу. По-перше, я недостатньо уваги приділяв іноземній мові. Ну і, мабуть, навчався не в тому вузі, де б хотілося. Все-таки треба було ризикнути і спробувати вступити до Ленінградського економічного університету.
— Ленінградського? Тобто ви родом з Росії?
— Народився я в Казані, але мого батька направили у Рівне (він військовий), тут я вже і в школу ходив, та й живу весь час.
— Маєте якісь захоплення?
— Усі мої знайомі та друзі, що працюють у топ-менеджменті, захоплюються у більшій мірі роботою (сміється). Часу на якісь розваги залишається дуже мало. Все, що зараз можу собі дозволити — нечасті вилазки з друзями на природу. Від захоплення спортом залишилася лише звичка щоранку робити зарядку, ось і все.
— З якою твариною ви себе асоціюєте?
— Мабуть із котом…
— З домашнім, чи якимось із великих котів, левів, наприклад?
— Домашній від дикого відрізняється лише тим, що домашні дозволяють господарям про себе піклуватися, а дикі це роблять самі. Природа ж кота залишається незміною: вони незалежні, розумні і вміють добитися того, чого хочеться. І навіть якщо хтось думає, що приручив кота, насправді це тільки ілюзія — у душі кожен кіт залишається незалежним.
