Зранку о 10.00 військова колона 13-го армійського корпусу вирушила від парку ім.Т.Шевченка через вулицю Соборну до меморіального комплексу, що на Дубенському кладовищі. Справді, демократичності цьогорічній процесії не бракувало: в одній пішій спілці, крім військових, можна було побачити представників усіх партій, осередків та організацій і, до того ж, — від малого до великого. Якби це відбувалося у роки горбачовської перебудови, то, можливо, в додатку до Дня Перемоги святкувався і день перемоги плюралізму. Проте іронія, як-то кажуть, тут не до місця. Бо фокусувалася увага цього дня не на політичних чи відверто національних моментах. Шану віддавали ветеранам Великої Вітчизняної війни.
З трибуни меморіального комплексу 9 травня представники міської влади виголошували багато шанобливих та вдячних слів на адресу “сивочолих ветеранів”. Міський голова Рівного Віктор Чайка, зокрема, відмітив, що “цій категорії населення влада надає усіляку допомогу — чи то у вирішенні пільгових питань, чи комунально-побутових…” Свято є свято, і людина в такий день радіє, забуваючи проблеми дня буденного. Бо все наше життя — суцільні проблеми, а так хочеться свята. Пан Чайка зазначив, що “у Рівному є майже 700 ветеранів війни, в яких важкий стан здоров’я”. Інакше кажучи, всі вони потребують негайного лікування. Але у свято не прийнято говорити про порожню бюджетну кишеню, як і неприпустимо пригадувати пенсіонерів — ветеранів, учасників, інвалідів війни, котрі цієї зими молилися на тепло, бо КТП “Комуненергія” влаштувало їм справжній холодомор…
Проте чорно дивитися на світ не хотілося б, зважаючи, що в світі й так назбиралося злої сили. І не хотілося б, щоб читач, втрапивши на ці рядки, іронічно зауважив: “Почали за здравіє, закінчили — за упокій”. Але чомусь сумним видається свято, коли знаєш, що завтра будній день, а в ньому — суцільна боротьба за виживання.
