Претендентів на винахід міні-спідниці двоє. Перший — британський дизайнер Мері Куант. У 1965 році ця 28-річна модистка, власниця лондонського магазину одягу Bazaar у Челсі, вивісила у вітрині спідниці, довжина яких на 10 сантиметрів не доходила до коліна (і це класична довжина міні). Пізніше Куант розповідала, як саме була придумана така спідниця. Виявляється, її винайшли у процесі домашнього прибирання. Подружка Мері Куант мила підлогу, і щоб спідниця не заважала роботі, підрізала її ножицями. Укорочену спідницю побачила Мері Куант і виставила такі ж у магазині. Їх розкупили за один день. Як стверджує Куант, міні одержала назву на честь культового автомобіля епохи — Mini Cooper.
Красиві легенди були потрібні Куант, бо на винахід міні претендував французький дизайнер Андре Курреж. На Лондонському тижні моди в 1964 році модельєр представив колекцію haute couture, в яку входили спідниці довжиною ледь вище коліна. Однак одяг Андре Куррежа був розрахований на заможних клієнток, у той час як міні Куант носила молодь. Саме Мері Куант, яка написала в 1966 році книгу про те, як винайшла міні-моду, спровокувала неймовірний інтерес до міні у світі.
Від вигляду манекенниць, одягнених у міні-платтячка, водії на дорогах Лондона і Нью-Йорка втрачали керування машиною. Виникали численні пробки і навіть серйозні аварії. Пік міні-моди припав на 1967 рік. У революційному 1968-му спідниця коротшає до формату ультраміні. Відтепер вона повинна бути “ширша, ніж довша”.
Міні-спідниця була не просто черговою модною новинкою. По суті, міні — це єдиний предмет одягу в XX столітті, що викликало настільки величезний суспільний інтерес. Слово “міні” вимовляли в парламентах, на університетських кафедрах і в церковних установах. Ватикан називав міні-моду “безсоромністю, що йде від самого диявола”. Президент США Річард Ніксон, прийшовши до влади в 1969 році, оголосив Білий дім “зоною, вільною від міні”.
Мері Куант любила говорити, що її міні-спідниця стала головним символом сексуальної революції 60-х. Ніхто не говорив про те, що міні-спідниця у першу чергу потурає смакам самих чоловіків, що хочуть бачити майже оголені жіночі ноги. Навпаки. Міні-одяг узяли на озброєння феміністки, котрі заявляли, що міні робить вільною закріпачену буржуазними забобонами жінку.
Демократична і дешева міні-спідниця змусила багатьох жінок із вищих кіл уперше в історії піти на повідку моди з вулиці. До міні-моди розподіл на “вуличний”, дешевий, і “кутюрний, буржуазний” одяг було чітким і непохитним. У 1966 році відверте міні Мері Куант одягла Джекі Кеннеді, головна ікона стилю 60-х, жінка, що була далека від молодіжного бунту і завжди носила речі свого “придворного” дизайнера Олеа Кассіні. Тоді ж трохи вкоротила свої спідниці британська королева Єлизавета II, персона, якій за регламентом не годиться взагалі звертати жодної уваги на моду. І в той же рік Мері Куант, ще недавно нікому не відома лондонська модистка, одержала з рук королеви орден Британської імперії за розвиток експорту і легкої промисловості країни (одержувати нагороду Куант з’явилася, зрозуміло, у міні). А незабаром модельєр була визнана співвітчизниками “жінкою року”.
Злі язики стверджували тоді, що нагороду Мері Куант одержала не тільки за економічні заслуги, а почасти і за бебі-бум, що вибухнув: через рік після показу міні-моделей у Великобританії підскочила народжуваність.
Завдяки міні народився й абсолютно новий тип краси, один із найбільш яскравих і помітних у XX столітті. На зміну голлівудській секс-бомбі Мерилін Монро прийшла дівчина з лондонської околиці Твіггі, головна манекенниця Куант.
Завдяки міні вперше ввели і математичні стандарти краси, а саме — “груди-талія-стегна”. До цього нікому не приходило в голову розробляти спеціальні формули для жіночої фігури. Еталоном краси і головною дівчиною міні-моди стала саме Твіггі, яка при зрості 167 см важила всього 43 кг. Її параметри “80-55-80” вважалися класичними.
