Ще донедавна він обробляв українську землю, а тепер — боронить її на східному напрямку. Доброволець із Рівненщини, старший сержант Микола Федорович, командир взводу забезпечення одного з батальйонів 23 інженерно-позиційного полку Сил підтримки Збройних Сил України, уже понад три роки виконує бойові завдання, будуючи фортифікації та укріплення, які рятують життя українських захисників.
59-річний Микола родом із Рівненщини. Він — людина праці, спокійна, виважена та надзвичайно вимоглива до себе. До війни усе його життя було пов’язане із землею: спочатку працював у колгоспі, а згодом — на приватних господарствах. Звик до щоденної відповідальності та відданості справі. Тож коли 24 лютого 2022 року росія почала повномасштабне вторгнення, Микола не чекав на повістку — разом із 17 односельцями добровільно прийшов до військкомату.
«Нас у селі назбиралось 18 хлопців-добровольців. Ми не чекали, що хтось нам привезе повістки чи покличе в армію. Ми боялись втратити Україну. Тому самі поїхали у військкомат. І нас усіх до одного мобілізували», — згадує військовий.
Перший досвід
Уже в квітні 2022 року він разом зі своїм взводом вирушив на Харківський напрямок. Саме там відбулася його перша ротація — справжня школа інженерного ремесла в умовах постійних обстрілів. Підрозділи полку будували траншеї, ходи сполучення, бліндажі, укриття, бійниці та інші фортифікаційні споруди. Усе — здебільшого вручну. Земля, глина, дерево, сталь і людські руки створювали надійну лінію оборони.
«Спочатку було важко. Багато з нас не знало, як воно має бути. Але ми мали ціль і йшли до неї. Швидко вчились. А коли побачили результати — зрозуміли, що ця праця рятує життя», — говорить Микола.
Після Харківщини були й інші напрямки. Чотири місяці він провів на Куп’янському відрізку фронту. Тут робота тривала безупинно: від фортифікаційних споруд залежала безпека сотень бійців ЗСУ. За цей час він здійснив безліч виїздів на позиції, пройшов кілька ротацій, дві з яких тривали по року.
«Виїжджаємо на позиції. Працюємо, доки не починаються обстріли або атаки дронів. Але коли бачиш готовий бліндаж чи укриття — розумієш, що це чиєсь врятоване життя. Руки опускати не маємо права», — наголошує він.
Про місцевих, повагу та нагороди
Поруч із бойовою роботою інженерні підрозділи активно допомагають і місцевим жителям прифронтових територій — доставляють воду та дрова, допомагають ремонтувати оселі.
«Ми живемо поруч із ними, тож і допомагаємо. Бо ми українці і маємо підтримувати одне одного», — каже старший сержант.
Сьогодні Микола Федорович продовжує службу на східному напрямку. Побратими називають його коротко, але з великою повагою — «Федорович». Його спокій, дисципліна й уміння працювати до дрібниць стали прикладом для багатьох молодших бійців.
За мужність, професіоналізм і відданість військовій присязі старший сержант Микола нагороджений Президентською відзнакою «За оборону України», відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «За сумлінну службу» та почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку «Надійний захист у бою».
Попри втому та небезпеку, він не скаржиться. Поруч — підтримка родини: любляча дружина, троє дорослих дітей та онуки, для яких він боронить майбутнє.
