Дубенські цукровари почали 44-й сезон

У кабінеті головного технолога Дубенського цукрового заводу Наталії Підцерковної зберігається унікальна реліквія — мішечок з першим (!) цукром, що підприємство почало випускати вже у далекому 1960 році. Цього скам’янілого від часу цукру, загорнутого у цупку полотнину, торкалися руки не одного покоління дубенських цукроварів. І нині, розпочавши сорок четвертий виробничий сезон, колектив одного з кращих підприємств цукрової галузі України робить все можливе, щоб не здати своїх позицій.

Отож, новий сезон дубенські цукровари почали першими в області. Такий ранній початок зумовлений невтішними прогнозами синоптиків, які вже в середині жовтня передбачають перші заморозки. Щоб не змарнувати працю селян і вчасно вивезти вирощений врожай на переробку, Дубенський цукровий завод відкрив свої бурякоприймальні пункти по всій області. Тут приймають сировину в необмеженій кількості. Варто наголосити, що інженерно-технічна служба як слід підготувала обладнання підприємства, де потрібно було — замінили зношені механізми, а сировинна служба подбала про створення відповідного запасу коренів на бурякоприймальному майданчику. До речі, першою на переробку почала надходити сировина, вирощена власними силами підприємства. Адже цукрозавод створив власні господарства на землях, орендованих не тільки в Дубенському, а й у Радивилівському, Млинівському, Рівненському районах.
Звісно, сировини з власних господарств заводу буде недостатньо. Тому на підприємстві розробили програму співпраці з колективними сільгоспвиробниками та індивідуальними здавачами. На 5 мільйонів гривень профінансовані господарства, які співпрацюють з підприємством. У цій сумі — кошти, матеріальні цінності.
Однак і таке забезпечення сировиною переробників не задовольняє. Тому вже сьогодні розроблена програма збільшення власних площ посівів цукрових буряків. Наступного року вони сягнуть півтори тисячі гектарів, що дасть уже до 35 тисяч тонн сировини. А в 50-кілометровій зоні планується розширити площі посівів на третину шляхом стимулювання тих господарств, які залишились, і населення, що господарює в цій зоні.
Керівництво підприємства впевнене: рано чи пізно кожен завод матиме власні буряки. Однак розуміє й те, що повністю відмовитись від співпраці з іншими виробниками сировини нереально, оскільки в такому випадку довелося б орендувати землі половини області. Найоптимальніший варіант дубенчани вважають такий: переробне підприємство повинне мати не менше 50 відсотків власної сировини — тоді виробництво буде завжди рентабельним.
— Якщо звернутись до статистики 90-х років, — розповідає директор заводу Михайло Ничипорук, — то один лише Дубенський район здавав за сезон до 200 тисяч тонн буряків. Як свідчать дані минулого року, ця цифра значно менша. Тому гостро постає питання відновлення сировинної зони. Над цим сьогодні працюють сировинна служба підприємства і господарства, що ми створили на орендованих землях. Якщо зараз маємо у своєму розпорядженні майже шість тисяч гектарів землі, то через рік ці площі становитимуть десять тисяч гектарів. Життя просто змушує збільшувати власні площі посівів цукрових буряків.
Керівника підприємства сьогодні хвилює і якість сировини. Адже погодні умови не сприяли високій цукристості солодких коренів — вона в межах 11 відсотків. Часті дощі завадили накопиченню в коренеплодах цукру. А звідси — можливі збитки для підприємства, оскільки з населенням у заводчан діють стабільні розрахунки. До речі, масової здачі цукросировини ще не почалося, а підприємство вже завезло на всі свої приймальні пункти достатню кількість цукру та сухого жому для розрахунку із населенням.
— Для нас, цукровиків, — розмірковує Михайло Ничипорук, — важливо, щоб влада і в районі, і в області зрозуміла, що Дубенський цукровий завод — це одне з основних підприємств цукрової галузі, яке стабільно працює. І потрібно зробити так, щоб цукросировина, вирощена в області, не вийшла за її межі, а залишилась для переробки на власних підприємствах.
… Злагодженість та чіткий виробничий ритм панує у переробних цехах заводу. За процесом варіння цукру уважно стежить головний технолог підприємства Наталія Під- церковна. Вона — ветеран виробництва, адже трудиться тут 36 років. Справу знає до тонкощів, тому й беруть із сировини максимум солодкої продукції.
— До цьогорічного сезону цукроваріння готувалися з усією відповідальністю, — розповідає Наталія Підцерковна. — Заздалегідь подбали про надійність роботи механізмів, оновили деяке обладнання. Зокрема, встановили три нові центрифуги, замінили вакуум-фільтр, встановили мішалко-кристалізатор. Створили запаси витратних матеріалів, без яких неможливо отримати білий цукор.
А ритмічність роботи переробних цехів, звісно, забезпечують люди й техніка, які працюють на бурякоприймальному майданчику. Тут створено всі умови для зручності здавачів сировини: безвідмовно працюють нові електронні ваги, буртоукладальні машини. Вперше у цьому сезоні заводчани створили окремі маршрути руху транспортних засобів територією бурякоприймального. Тепер транспорт сільгосппідприємств рухається одним маршрутом, фермерських господарств — іншим, індивідуальних здавальників — ще іншим. Причому, весь потік рухається в одному напрямку: машини не заважають одна одній, не створюються “пробки”, зовсім відсутні черги. А це чи не найголовніше для здавальників, бо кожна погожа година тепер дорога…
Як відомо, сьогодні цукрова галузь переживає не кращі часи. А ось Дубенський цукровий завод, незважаючи на об’єктивні труднощі, рік у рік ритмічно працює і розвивається. Більше того, по можливості, допомагає громаді.
Скажімо, хто з проїжджаючих автодорогою на Кременець, не милувався величним духовним храмом — собором Покрови Пресвятої Богородиці?
— Будівництво храму почалося у 1992 році з ініціативи тодішнього директора цукрового заводу Данила Корилкевича, — розповідає благочинний церков Дубенського району УПЦ Київського патріархату, протоієрей Олег Куцеля. — Його спорудження велося і на кошти заводу, і на пожертви прихожан — тих же працівників заводу. І ось за три роки виріс такий чудовий п’ятикупольний храм. За останній час ми завершили спорудження головного іконостасу, оновили внутрішні церковні облаштунки. Із об’ємних робіт залишилося позолотити центральний купол. Хочу подякувати керівництву цукрового заводу за посильну допомогу нашому храму. Ніколи ми не чули слів відмови у чомусь: чи треба було відремонтувати опалення, чи налагодити електропостачання, чи впорядкувати територію… А торік за кошти заводу було споруджено сучасну котельню, яка опалює собор площею майже п’ять тисяч квадратних метрів.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху