– Мій стиль керівництва авторитарно-демократичний. Я можу з колегами та підлеглими ходити на вечірки, їздити на природу, екскурсії. У мене немає жорсткої субординації. Але коли змушує життя й умови( коли підлеглі “вилазять” на голову) – можу бути досить суворою. У мене немає зірок, я абсолютно земна. Я керівником і лідером народилася, тому посада мене не змінює.
– При прийомі на роботу ставлю перше питання: “Ким ти себе хочеш бачити через 10 років?”. Не можуть всі працівники бути яскравими особистостями. По структурі фірми має бути 20 відсотків зірок, 60 – середняк і 20 відсотків – тих, що відстають. Я завжди спираюся на “кістяк”, але бережу зірок. Колись хороший менеджер, керівник великої фірми, сказав мені, що набирає на роботу на посаду топ-менеджера 5 хвилин, на посаду звичайного менеджера – півтори хвилини. Йому цього вистачає, щоб зрозуміти, підходить йому людина чи ні, мені тепер – аналогічно.
Телеведуча Світлана Сирота: “Я готова посміхатися, навіть якщо глядачів буде лише троє”
– Я практично не втручаюсь в редакційну політику газети, не вичитую там кожне слово, кожну статтю. Слідкую швидше за видавничою політикою, дивлюся за розміщенням матеріалів, за першою полосою з точки зору газети як товару, що продається.
– Звільняти працівників – це стрес і невдячна місія для керівника. Але у кризу довелось багатьох звільнити, скоротити відділи, напрямки. Це все боляче, неприємно, але без цього – нікуди. Зараз нам говорять про наступну хвилю кризи, і я колектив попереджаю, щоб для них це потім не було несподіванкою.
– Поважаю людей, які відчиняють культурно “двері ногами”. Для журналістів не повинно бути зачинених дверей.
– Якщо я собі ставлю мету, то повинна її досягти. Якщо не виходить, шукаю інший шлях.
– Я абсолютно не мстива і швидко забуваю образи. Мені шкода людей, які мають почуття мстивості – вони з’їдають себе зсередини.
Я не скандальна, з будь-якої ситуації знаходжу вихід толерантно. Батько мені казав: “Ти поступися раз – і тобі сто разів віддасться”. Вважаю, що в переговорах треба деколи поступитися, не казати одразу жорстко “ні”, бо це одразу відштовхує.
– Боюсь бути сама, ночувати сама, боюсь темних кімнат, темних парків, великих бродячих собак і неадекватних бродячих людей.
– Розумію, що колись усі ми подорослішаємо, постаріємо, підемо на пенсію, але я ніколи не буду сама. Буду або з дітьми, внуками, або піду в церкву чи дитячий будинок, але “самотньою бабусечкою” жити не буду.
Журналіст-розслідувач Катерина Іванова: “Я не люблю торгувати обличчям”
– Найбільша зрада – я плакала після першої зради коханого. Після цього стараюся рідко лити сльози, а тим паче влаштовувати істерики після будь-якої зради( бо їх було ще багато (зрад) і від колег на роботі, і людей, яких люблю. Я досить сильна і неплаксива.
– Не важливо, хто в хаті господар, важливо, щоб він був один – двовладдя недоречне, як на мене.
– Будь-які “розборки” мені неприємні, я їх не терплю. Змушена інколи це робити. Вважаю, що саме журналісти повинні бути стриманими до “розборок”.
Редактор Тетяна Солнцева: “Я дуже наполеглива, якщо чогось хочу”
– Друг – це людина, якій першій телефоную, коли в мене проблеми або якась велика приємність. Друзів у мене небагато, багато колег і знайомих.
– Переживаю, що в людей з’являється все більша недовіра до влади і недовіра до можливості змін на краще – і це послаблює інтерес до ЗМІ як інформаційного поля.
Журналістка Жанна Клемпуш: “Тішу себе думкою – такого до мене ще ніхто не встиг зробити”
– У соціальних мережах я присутня, але неактивна, для мене найкращий контакт – це “face to face”. Я люблю живих людей.
– На жаль, мене в очі не критикують. Критикують дітище, ту справу, яку роблю. На критику конкурентів не реагую. А зауваження читачів беру до уваги, вживаю заходів для того, щоб виправитися.
Якщо ви потрапили в Інтернет, готуйтеся побачити все, що про вас думають і про що ви навіть не здогадувалися.
ПОВНА ВЕРСІЯ ІНТЕРВ’Ю ТА БІЛЬШЕ ФОТО — У БЛОЗІ MIA-WITH-LOVE
