Наукові пошуки Віллза були сконцентровані на часі, що називають “золотим століттям” сучасного джазу — періоді з 1945 по 1960 рік. У поле його зору потрапили 40 видатних джазистів. З них у чотирьох була обтяжена спадковість. Приміром, батьки саксофоніста Арта Пеппера страждали від алкоголізму, а мати Стіна Гетца — від депресії.
Широко поширеною була наркотична залежність. Більше половини з 40 музикантів у той чи інший період життя вживали героїн. Майлз Девіс, Арт Пеппер і Білл Еванс вживали кокаїн. Віллз відзначив: “Сучасний джаз був революційною музикою, спочатку відкинутий широкою публікою, і героїн, також як і джаз, складався в явній конфронтації з істеблішментом”.
В 11 музикантів, як видно, був алкоголізм, шестеро стали жертвами насильства у тій чи іншій формі. Високий був серед джазистів і рівень самогубств. Психічні захворювання також затьмарювали їхнє життя. Піаніст Бад Пауелл кілька разів попадав у психіатричні лікарні з приводу шизофренії, а Майлз Девіс страждав від параноїдальних маній і галюцинацій.
Джеффрі Віллз розповів, що в процесі роботи він намагався застосовувати критерії з посібника з психічних захворювань DSM-IV для того, щоб формулювати діагнози музикантів за їх біографіями. Він зазначив, що не намагається довести, що всі джазисти — божевільні. У тій чи іншій мірі більш часті порушення психіки властиві усім творчим людям.
Автор роботи, опублікованої в The British Journal of Psychiatry, додав: потрібні подальші дослідження для того, щоб відповісти на запитання про розходження у впливі на психіку джазу й інших напрямків музики.
