Юрій із Рівного, позивний «Вампір», добре знає, що означає дивом лишитися живим. Він пережив артилерійські та авіаційні удари, наїхав на міну, врятувався від вибуху дрона, але завжди доводив свої завдання до кінця.
До початку повномасштабної війни Юрій будував власну справу. Життя йшло звичним шляхом, але російське вторгнення все змінило. Він вирішив повернутися до Національної гвардії, де свого часу проходив строкову службу. У рівненському підрозділі отримав псевдо «Вампір».
«Підготовка була дуже серйозна. Нас учили всьому – від тактики й медицини до топографії та вогневої підготовки. Ми мали бути готовими до будь-чого. А після злагодження вже вирушили на Донеччину», – пригадує військовий.
Бойове хрещення
Там, на передовій, йому довелося виконувати особливо важливу роботу: доставляти боєприпаси, підвозити бійців на позиції та вивозити поранених. Його «бойове хрещення» відбулося на Покровському напрямку.
«Я віз мінометників на позиції. В машині були і хлопці, і міни. Наїхав на ворожу міну. Довелось вистрибувати з палаючої машини на ходу, дивом міни не здетонували. Ми з побратимами встигли сховатися в підвалі. Росіяни кілька годин били по нас усім, що мали. На щастя, нас тоді евакуювали», – розповідає гвардієць.
Окрім артилерії та мін, щодня військовим доводиться протистояти ще одній небезпеці – ворожим безпілотникам.
«Для мене, як для водія, вже звичні ті FPV-дрони, які постійно нас переслідували. Якось один такий завис просто над машиною. Ми вискочили й побігли в посадку, думали, що дрон поцілить у техніку, але він полетів за нами. Вибухнув зовсім поруч, і я отримав контузію», – згадує Юрій.
Кілька днів він проходив лікування, але був упевнений: мусить повернутися. Адже для нього правило просте – якщо привіз хлопців на позиції, обов’язково має їх забрати назад. «Трохи відновився – і поїхав забирати своїх», – говорить він.
Оберіг і постійне нагадування
Найбільшою підтримкою для «Вампіра» є його родина. Саме думки про близьких допомагають вистояти в найважчі хвилини. Особливу силу додає символ, який завжди з ним:
«Перед виїздом на фронт моя маленька донечка дала мені свою шпильку для волосся. Я причепив її на бронік. Вона була зі мною всю ротацію. Під обстрілами і серед вибухів вона нагадувала мені, за що ми боремося», – зізнається гвардієць.
Сьогодні «Вампір» продовжує служити. Він знає: головне – не втратити віру і завжди тримати слово перед побратимами. Його історія – це приклад того, що навіть у найтемніших умовах світло надії може тримати людину на ногах і вести вперед.
