Що там побачити?
В’їжджаючи у Кременець зі сторони автовокзалу, одразу побачите величну гору, названу в честь колишньої господині міста королеви Бони. На вершині — руїни колишньої оборонної фортеці. Про секрет їхньої міцності дізнаєтесь від екскурсовода. А в гарну погоду звідси видно золоті куполи Почаївської лаври — далеко-далеко на обрії. Бона — гора не тільки туристів, які приїжджають з Білорусі, Польщі, Молдови, Росії, а й місцевих закоханих. Чи не романтика — обійнятися й милуватися удвох панорамою міста? Поруч з Боною височіють Чернеча гора, Дівочі скелі.
У центрі Кременця — гуманітарно-педагогічний інститут, приміщеннями якого є пристосовані старовинні будівлі. Особливо впадає в око праве крило ВНЗу — балюстрада у стилі рококо. Ліворуч від інституту знамениті будинки-близнюки — архітектурна дивовижа, яку нині реставрують і згодом перетворять у музей Волинської архітектури. Вже два роки працює музей Юліуша Словацького. Колись це була садиба, де виріс поет-патріот, згодом — бібліотека, а завдяки ініціативі та коштам поляків нині це меморіальний музей славетного земляка. У Кременці 12 діючих церков, кожна з яких милує своїм архітектурним стилем і величчю. Лютеранська церква, що у центрі міста, виявляється, до Незалежності України була… рестораном. Мені найбільше сподобався Миколаївський собор, побудований на місці колишнього костелу королеви Бони.
Яку історію привезти
Любителів історії приваблять два діючих музеї. Вам розкажуть, скільки знаменитих історичних постатей відвідало Кременець, зроблять екскурс в історію героїчної оборони міста. Обов’язково повідають про темпераментну неаполітанську принцесу Бону Сфорцу, яка 1518 року стала другою дружиною польського короля. Вона фактично правила величезними державами, отримавши у своє володіння чимало міст і замків від чоловіка. Серед них був і Кременець. Останнім королева Бона володіла двадцять років і за цей час місто стало справжнім великим полісом. Тому Кременець, як і Острог, теж називали Волинськими Афінами.
Якщо ви любите підкорювати гірські вершини, то без сходження на Бону не обійдетесь. Туди прокладено й автомобільний маршрут, але цікавіше піднятися на вершину, до руїн другої оборонної фортеці, пішки. Один з місцевих краєзнавців, колишній директор музею Григорій Горохольський робить це за дванадцять хвилин. Що дивного? Те, що йому вже 75 років. А мені знадобилося півгодини, аби глянути на панораму міста з вершини. До речі, пан Григорій проводить екскурсію Кременцем з піснями різними мовами й масою історичних цікавинок.
Якщо ви любитель природи, завітайте у кременецький ботанічний сад, відновлений десять років тому. Бук червонолистий, катальпа, інші екзоти в обрамленні місцевих гірських краєвидів запам’ятаються надовго. А на згадку про сад можна сфотографуватися біля пам’ятного знака його засновнику — Вільбальду Бесеру.
Із Кременця можна привезти буклети, які продаються біля римо-католицького костелу у спеціальній сувенірній палатці. На горі Боні юні екскурсоводи подарують вам камінчики на згадку про місто.
Кого і чим це зацікавить
Поблизу Кременця протікає річка Іква, яка має цікаву історію свої назви. Кажуть, що один багатий чоловік жив у замку над цією річкою. Якось увечері він не міг заснути і вийшов на берег. На нього напала гикавка. Він казав “ік”, а жаби відповідали йому “ква”. Так і виникла назва річки. Є легенда і про притоку Ікви — Ірву. За переказами, у давнину правив тут князь, в якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібів напали кочівники-авари. Їх ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж. Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку. Але дівчина розірвала її навпіл і сказала:
— Коли ця хустка стане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.
Розлючений вождь зайд наказав взяти місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились дуліби, та сили були нерівними — всі захисники загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого батька і продовжила бій. Оточена ворогами, вона кинулася з високої скелі на гостре каміння — не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.
Найбільше легенд ходить про Бону. Кажуть, що її останки покояться у підземному палаці, в криниці. У Великодню суботу, за годину до того, як священики скажуть “Христос Воскрес!”, королева нібито виходить із підземелля, тримаючи в губах золоті ключі від підземних скарбів. Сміливцю, котрий наважиться підійти до неї, вона віддасть ключі й заведе до схованки. Але золото затьмарює очі, й людина не встигає до Великоднього світанку забрати його…
Два роки тому один з місцевих школярів сконструював прилад для пошуку підземних скарбів. Розпочав пошуки, прилад дав позитивний сигнал. Хлопець почав копати і натрапив на німецький снаряд. Злякався й повідомив міліцію. Бригада мінерів, яка прибула, викопала і знешкодила десять артилерійських снарядів.
Де перекусити?
У Кременці чимало барів, кафе, де можна легко перекусити й ситно поїсти. Найбільшою популярністю у гостей міста користуються ресторан “Волинь” біля ПТУ, бари у центрі “Едем”, “Омет”, “Людмила”. В останньому, скажімо, кухня найдешевша й хороше обслуговування — переконалась сама, пообідавши там. Картопля фрі в “Людмилі” коштує 2 грн 40 коп., салат з капусти — 2 грн 20 коп., піца — 3 грн 75 коп., смачний червоний український борщ — 3 грн 80 коп. Любителям національних страв тут запропонують вареники з різними начинками за ціною порції від 3 грн 20 коп. до 3 грн 50 коп., а “горщики” з серцем можна скуштувати за 5 гривень. До речі, порції тут ого-го: я зі своєю не впоралась.
Як туди доїхати?
До Кременця з Рівного можна дістатися маршруткою за дві години (квиток коштує 10-12 гривень). З автовокзалу, який, до речі, колись був синагогою, до центру міста ходять маршрутні таксі. Проїзд по місту — 90 копійок. Третя зупинка маршрутки з автовокзалу — краєзнавчий музей. Для бажаючих відвідати всі визначні місця й цікавинки Кременця у центрі працює готель. Мотель є і в районі автовокзалу. Там же знаходиться і наш тезко — бар “ОГО”.
