Металопластикові вікна, двері, збалансоване й дозоване харчування, а ще – брама, за яку не можна в’їжджати автомобілем стороннім. Ні, йдеться не про приватний особняк і його господаря. Нині у таких умовах утримуються в селі Миротин на Здолбунівщині свині, завезені з Франції. Свинокомплекс, який входить до складу корпорації “Полісся-Агро”, і ще один в Олишві Рівненського району, де вирощують 18 тисяч “хрюш”, – це сучасні потужні господарства, де мінімізована людська праця. А ще два роки тому тут були захаращені, порослі чагарниками залишки приміщень колишнього колгоспу. Про це нагадують тепер лише фотографії, залишені для історії.
Вісім тисяч хрюш живуть в “особнячках”
Дорогою до ферми звертаєш увагу на велике, рознесене, без покрівлі приміщення. Напевне, там теж колись кипіла робота, а нині воно стоїть при дорозі сумним привітом з минулого…
Під’їжджаємо до свинокомплексу. Величезні ворота, якими відгороджена і захищена територія. Машина залишається за ними, бо такі правила: аби не занести на ферму інфекцію. Територія зустрічає чистотою, людей майже немає, а самі приміщення, де утримуються свинки та кабанчики, дивують склопакетами та металопластиковими дверима. Біля кожного з них — по два величезні резервуари. Це, як потім дізналася, обладнання для автоматичної кормороздачі. Оце живуть свині!
Директор свинокомплексу Олександр МАКСИМЧУК зустрічає мене у спецодязі, пропонує халат і бахіли, щоб зайти й оглянути маточник. Зізнаюсь, раніше ніколи не доводилось одягати такі речі і ніколи не думала, що це станеться вперше не, скажімо, в операційній чи пологовому будинку, а… у свинарнику.
— Це у нас так прийнято, — пояснює пан Олександр. — А взагалі персонал має по два комплекти спецодягу. В одному маточнику утримується понад тисяча голів свиней. Завдяки встановленому торік польському обладнанню автоматичної кормороздачі ось це приміщення обслуговує лише одна людина. Отже, і людська праця зведена до мінімуму, і свиня отримує харчування дозовано. Бо коли буде їсти більше, буде і жиріти, а ми вирощуємо свиней м’ясної породи — велику білу французької селекції. На цьому свинокомплексі їх 8 тисяч.
Заходимо з Олександром Максимчуком у приміщення маточника. Товстенькі, пузатенькі льохи їдять зі спеціальних годівниць, які трубками розгалужуються по усьому свинарнику. У кожної — свій відсік, такий собі маленький особнячок. В одній із його зон, ніби біля каміна, мирно сплять, наївшись, поросятка. До речі, різні за кольором — і плямистенькі, і руді, і чорні. А ось поруч малеча жадібно ссе — тушка мами при цьому колишеться, як холодець. Над кожною “квартирою” — паспорти-таблички, де вказано дату опоросу та інші важливі показники.
— Вам пощастило — дивіться, поросятко саме народжується! — радий моїй удачі Олександр Максимчук. А я захоплено спостерігаю, як маля, похитуючись, намагається уперше зіп—ястися на ноги. Ще один господар року 2007-го народився наприкінці року Собаки.
— У лютому вже будуть пороситися свині, вирощені тут, у нас, — продовжує співрозмовник. — Загалом же плодючість — одна з переваг цієї породи. А ще вони невибагливі у догляді, швидко набирають вагу. За п’ять з половиною місяців виростають до 120-130 кг.
На маточнику побачили тільки одну працівницю, а дорогою до кабінету директора не зустріли нікого. За словами керівника свинокомоплексу, всього тут працює до 20 людей. Це місцеві жителі, які отримали роботу завдяки реанімації старих приміщень і створенню господарства. А більше у Миротині роботи ніде не знайдеш.
Любов українців до свинини не зменшилась
Кабінет Олександра Максимчука зустрічає… свиньми. Одразу трьома. Перша — скарбничка з “доларами”, друга — м’яка іграшка на столі, третя — на календарі.
Гортаю альбом з фотографіями. Бур’яни на висоту приміщень, розібрані стіни, купа сміття на території, — так виглядав сьогоднішній свинокомплекс до 14 квітня 2005 року.
— Спочатку мені страшно було — таке робилось, — згадує співрозмовник. — Адже сім років тут було гуляй-поле: колгосп розвалився і будівлі пустували. Почали з прибирання, підвели світло, воду і крок за кроком навели порядок. А склопакети, встановлення обладнання кормороздачі, — воно себе виправдовує. Голова корпорації “Полісся-Агро” Олександр КОРУНОВ зробив усе, аби господарство і справді стало одним із кращих в Західному регіоні. До речі, коли сюди приїжджав колишній міністр аграрної політики України Олександр Баранівський, то так і сказав: “Це ще не Європа, але тут потрібно вчитися”. Тому до нас часто приїжджають перейняти досвід.
За словами директора, це господарство до 2006 року було племрепродуктором, а нині має статус племзаводу. Вже в лютому для потреб корпорації та інших господарств функціонуватиме комбікормовий завод в Оженині на Острожчині.
Цікавлюся харчуванням елітних хрюш.
— Стовідсотково натуральне, усе згідно з дозволами і нормами. У це господарство вкладені великі кошти, тому і дуже дбаємо про репутацію. Сьогодні продукція свинокомплексу постачається у мережу магазинів “Сільпо”, гуртовні “Літа”, “Волиньпак”, у Вінницю, Тернопіль, Чернівці, Ужгород, Львів, — відповідає пан Олександр.
— А чи не зменшилися обсяги замовлень свинини перед Новим роком через те, що Свиня у 2007-му іменинниця?
— Ну що ви! Як було минулоріч, так і зараз, — сміється пан Максимчук. — Що б там гороскопи не радили, а українці залишаються вірними традиціям: сало є сало!
