В яких тільки країнах
не зустрінеш укра-
їнців. Роботи вони виконують найбільш важкі й низькооплачувані. Це вважається типовою ситуацією, але бувають й винятки.
Якось зустрів свого знайомого, якого давно не бачив, й почав розпитувати про життя-буття, й почув досить дивну історію його заробітків за кордоном.
Після служби в армії (служив у десанті) Іван (ім’я змінено на прохання головного героя), ніяк не міг знайти пристойну роботу й змушений був виїхати на роботу в Португалію, де працював на будівництві. Спочатку платили непогано, але згодом приїхало дуже багато людей з СНД і заробітки різко впали. Працювати з такою ж інтенсивністю, як раніше, за вдвічі меншу зарплату не було смислу. Й от він якось почув від хлопців по бригаді, що в сусідній Франції за таку ж саму роботу можна отримати приблизно 1000 у.о.(в перерахунку з франків).
Залишив роботу в Португалії й перебрався до Франції. Як виявилося, у французів є упередження стосовно громадян колишнього СРСР. Робота була, але тільки покажеш паспорт й роботодавець одразу відмовляється від такого працівника. Французи чомусь вважають слов’ян представниками організованої злочинності, й українців, та й інших представників слов’янських племен, вони панічно бояться.
Одним словом, групу українських заробітчан Франція зустріла досить холодно. Гроші закінчувалися, роботи не було. Проходячись по місту в районі залізничного вокзалу, хлопці звернули увагу на рекламний щит, на якому красувався засмаглий здоровань з голим торсом й кулеметом у руках. Під плакатом був напис, яким запрошували чоловіків на військову службу в іноземний легіон.
Тут же на вокзалі знаходилося представництво іноземного легіону. Представник “солдатів удачі” у чині лейтенанта з радістю прийняв наших заробітчан до лав легіону. Він повідомив, що служба в легіоні оплачується, зарплата рядового становить 1000 у.о. Також пояснив, що після проходження загальної військової підготовки, хлопці зможуть підписати контракт й вибрати роди військ, в яких мають бажання продовжити службу. Єдине, що вимагалося від претендентів — міцне здоров’я (що мала посвідчити медкомісія), вік до тридцяти років, відсутність відомостей про судимість.
Пройшовши необхідні формальності, за державні кошти хлопців відправили у Марсель, де новобранці повинні були пройти карантин й початкову військову підготовку.
Хлопців спершу нагодували, помили, видали військове вбрання.Після цього вони понаписували свої біографії, здали документи начальнику з особового складу й приступили до військових занять.
Службу в легіоні, за словами знайомого, можна було порівняти з курортом, в порівнянні зі службою, яку проходять наші хлопці в Українській армії. Тут не було ні вимотуючих кросів, ні виснажливих марш-стрибків й найголовніше — не було “дідівщини”. Легіонерів-слов’ян тут також чомусь панічно боялись представники інших націй.
Командування одразу ж попередило наших хлопців, що за бійку й навіть сварку — з легіону відчислять усіх її учасників, при цьому не будуть проводити розслідування, хто ініціатор конфлікту. Тобто командування ставить за мету добитися від легіонерів взаємної поваги й навіть поступливості у взаємовідносинах між військовослужбовцями.
День в легіонера починається о 6-й ранку із зарядки й пробіжки. Потім — сніданок, навчання військовій справі, обід, навчання французькій мові, вечеря й о 22-й — відбій. Вихідний день — неділя.
Так за навчанням непомітно сплив місяць, як хлопці почали військову службу. Отримали свою першу зарплатню в розмірі 1000 у.о.
Начальник з особового складу не виявив у документах хлопців неточностей і фальсифікацій, і їм запропонували підписати контракт строком на три роки проходження військової служби.
Оскільки хлопці проходили на Україні військову службу в десантних військах, то й у легіоні продовжували служити за військовою спеціальністю, набутою в українському війську. Командування направило їх проходити подальшу службу в парашутно-десантний полк міста Ліона.
Яке ж було здивування хлопців, коли, потрапивши в полк призначення, вони довідались, що приблизно 70% особового складу — вихідці з країн СНД. Решту складали представники різних країн — в основному африканських.
У полку українські хлопці вдосконалювали свої військові навички, згідно з французькими вимогами. Пристосовувались в стрільбі з різних видів французької зброї, стрибали з парашутом. Військова програма навчання спрямовувалась, як в подальшому з’ясувалося, на проведення миротворчих операцій в гарячих точках. Режим навчання був також ліберальним. Багато військовослужбовців мали сім’ї, які проживали в Ліоні та передмісті. Одружені військовослужбовці ввечері після 20-ї години вже були вільні й поверталися до своїх родин, а о 6-й ранку з’являлися для проходження служби в полк.
Після декількох місяців навчань, командування полку оголосило про прийом добровольців у відрядження до Югославії, де саме точилися військові дії. При цьому повідомили, що легіонерам, які згодяться взяти участь у миротворчій операції, буде нараховуватися вдвічі більша платня.
Українцям втрачати було нічого й вони погодилися на відрядження до Югославії.
Наступного дня, завантаживши військове спорядження та бойову техніку у літак, вони вилетіли на місце нового призначення. Цим місцем виявилося майже повністю зруйноване містечко Брчко у Боснії. Облаштувавшись на місці, розгорнули військовий табір, встановили бліндажі, прикопали військову техніку.
Основне завдання для підрозділу — захист мусульманської меншини від нападів сербів.
Нападів зі сторони сербів практично не було, чи то уряд Югославії не хотів псувати відносини з Францією, чи з іншої причини — невідомо. Траплялись лише нічні перестрілки з легкої стрілецької зброї, та й то зрідка.
З повідомлень по рації стало зрозуміло, що до числа сербів, які інколи спричиняли стрілянину, належать також найманці з Росії, які приїхали до цієї країни, хто з патріотичних міркувавнь (козаки з різних регіонів Росії), а більшість за гроші (до речі, серби платили мізер — 300у.о.), що, до речі, викликало масу насмішок й анекдотів серед легіонерів, оскільки ці “вояки” були завжди голодні й обшарпані.
Захист мусульманської меншини зі сторони легіону в основному полягав у наданні цим знедоленим людям харчів та розподілі гуманітарної допомоги, яка надходила дуже часто, й при розподілі якої виникали сварки та бійки між цивільним населенням. Іван, за його словами, був задоволений службою й оплатою за неї. Так би він служив до старості, але в свій час не оформив медичного страхування й змушений був після закінчення контракту повернутися в Україну для лікування. Вдома йому лікування обійшлося приблизно в 500 у.о., у Франції довелося б заплатити 25 тисяч у.о.
Після цілковитого видужання він знову збирається продовжити службу в легіоні, тому що перспективи заробити хоча б десяту частину на батьківщині немає. За його словами, у легіон приходять люди не лише заробляти гроші, там служать хлопці із заможних європейських та американських родин. Одні для того, щоб відчути себе справжнім чоловіком, інші шукають пригод й утікають від нудьги.
Для того, щоб після цієї публікації процентний склад українців у легіоні різко не збільшився, хочу застерегти деякі гарячі голови від поспішних рішень. Франція використовує іноземний легіон винятково з однією метою — уникнути втрат французьких військовослужбовців. Хоча війни в Боснії в даний час немає, але втрати серед легіонерів спостерігаються, в основному це відбувається через необережність: то когось переїдуть бронетехнікою, то автокатастрофи, а то хтось підірветься на міні. Люди ризикують життям, тому що наша держава не може їм забезпечити, будемо сподіватися поки що, нормальних умов роботи, пристойної оплати праці, можливості застосовувати свої професійні навички та здібності.
