«Репер»: Йди, поки вони не прийшли до тебе додому.
Інтерв’ю з військовим покоління 18–24: від кулемета Browning до керування бойовими роботами
Позивний «Репер» пройшов шлях звичайного піхотинця з важким кулеметом у лавах мотопіхотного батальйону легендарної бригади “Едельвейсів”. В інтерв’ю він відверто розповідає про подолання страху, про перший бій із мотогонщиками противника та про те, що українська молодь сьогодні обирає зброю, аби ворог ніколи не переступив поріг їхнього дому.
Від цегельного заводу до контракту в «Едельвейсі»
– Розкажи, як ти взагалі опинився у війську? Тобі ж лише трохи за двадцять.
– Я вирішив змінити себе. Чесно. До армії працював на важкій роботі, садчиком на цегельному заводі, завантажував цеглу в піч. Розумів, що це життя «від зарплати до зарплати», і хотів чогось більшого. Коли з’явилася можливість підписати контракт за програмою «18-24», я довго не думав. Зразу, буквально, наступного дня пішов у ТЦК у рідному Рівному.
– Чому саме «Едельвейс»? Це ж одна з тих бригад, які постійно в боях.
– Мені порадили. У ТЦК прямо сказали: «Йди в Десятку». Поїхав у Коломию, побув там тиждень, звідти відправили на БЗВП в «Десну». Там була похідна пісня, а я її по-своєму співав, ну і хлопці дали мені позивний «Репер». З таких позивним повернувся в частину. Далі – був адаптивний період на бригадному полігоні. Специфічний час у спогадах: перший раз побачив як «прилітає», перші справжні вибухи.
Перші бої
– Ти пам’ятаєш свій перший бойовий вихід? Що відчуває людина, якій трохи більше 20-ти років, коли навколо починає «прилітати»?
– Спочатку було дуже важко. Морально я себе налаштовував, здавалося, що готовий йти на бойові позиції. Але фізично… трясло. Перші «прильоти», перші вибухи – це був шок. А потім звикаєш навіть до обстрілів з «Рапір» чи зі «стволки». Звук fpv, – якщо чесно, мабуть найстрашніший звук, який доводилося чути.., та й до нього привик.
– Твій перший бій. Яким він був?
– Я був кулеметником, моя зброя – Browning. Це дуже міцна, сильна машина, яка просто нищить ворога. У першому моєму бою нас штурмувала група орків на мотоциклах. Усіх, хто там на нас рвався, ми й поклали. Це дає певне емоційне піднесення, коли бачиш, що твоя зброя працює. Ми без втрат відбили штурм окупантів на мотоциклах. Навіть трохи складно описати ту… напевне ейфорію, коли вперше добре насипав ворогу з кулемета і бій закінчився.
Поранення та новий етап
– В одному з наступних боїв ти отримав поранення. За яких обставин це сталося?
– Важкий вихід. Я сім днів тримав позицію, потім три дні був на «помивці» (відпочинку), і знову назад на шість днів. Тільки зайшли, по нас так прилетіло, що позиція просто перестала існувати, як укриття. Ми побігли вперед в якусь трубу ближче до наших суміжників. Знав, що там є хлопці з сусідньої бригади, і побіг туди під вогнем. Зачепило…
– Твій контракт скоро закінчується. Ти з багатодітної родини, маєш право на звільнення. Які плани?
– Буду продовжувати службу. Однозначно. Життя змінилося. Я став іншою людиною – став таким, як хотів.
Чи варто йти через страх
– Що б ти сказав хлопцям твого віку, які зараз вагаються: йти чи не йти?
– Знаєте, у мене побратим… Ми все чекаємо на звістку про нього, він досі не повернувся з бою. Але я назавжди запам’ятав його слова: «Бери яйця в кулак і йди». Треба бути тут зараз, поки ворог на відстані. Бо якщо ми не підемо їх бити, вони прийдуть у наш дім. І тоді думати йти служити чи ні буде вже пізно.
Історія «Репера» — це історія нового покоління українських військових. Молодих, технологічних, мотивованих. Вони прийшли у військо не лише воювати, а й змінювати себе та хід сучасної війни. І поки наземні роботи везуть боєприпаси на передову, ними керують ті, кому лише трохи за двадцять — покоління, яке зробило свій вибір.
Читайте також історію мужності рівненського стрілбатівця на псевдо Циган
