55-річний Ігор Миколайович родом із Рівненщини. На початку лютого 2022 року він жив і працював у Бучі на Київщині. Повномасштабне вторгнення росії змінило його життя так само, як і мільйонів українців. Уже в перший день війни чоловік шукав можливість повернутися додому, де на нього чекала родина. Йому вдалося виїхати вчасно — за кілька днів будинок у Бучі, де він мешкав, був зруйнований.
Від евакуації — до мобілізації
«У будинок, де ми жили, влучив снаряд і споруду повністю зруйнувало. На щастя, нікого всередині вже не було», – пригадує наш побратим.
Повернувшись на Рівненщину, Ігор довго не вагався. У його селі зібралися 21 доброволець. Разом вони поїхали до ТЦК та СП у Корці, де були мобілізовані. Частину чоловіків розподілили по різних підрозділах.
«Нас розподілили по різних частинах і підрозділах. Для мене армія не була зовсім чужою, адже свого часу проходив строкову службу. Мене направили в інженерні війська. Так розпочалася моя служба у 23-му інженерно-позиційному полку», – розповідає сержант.
Будівництво оборони під обстрілами
Основним завданням підрозділу стало зведення фортифікаційних споруд — окопів, укриттів, інженерних конструкцій для оборони. Роботи виконували як із використанням техніки, так і вручну. За словами військового, умови часто були складними: глинистий ґрунт, погодні фактори, ризик обстрілів.
«Працювали і технікою, і вручну. Земля часто була глиниста, важка. Завдання виконували вдень і вночі: усе залежало від обставин і обстановки. Часто доводилося працювати під загрозою обстрілів», – говорить військовий.
З часом підрозділ напрацював практичний досвід. Змінилася й сама конструкція оборонних споруд — їх удосконалювали відповідно до потреб різних підрозділів Збройних Сил України. Це дозволяло підвищити захист особового складу та техніки на передових позиціях.
Водночас війна має свою ціну.
«Багато побратимів, які прийшли захищати Україну ще з перших днів повномасштабного вторгнення, загинули за ці роки», – з сумом каже Ігор.
Служба у підрозділі забезпечення
Минулого року після проходження військово-лікарської комісії через стан здоров’я його перевели до підрозділу забезпечення. Сьогодні Ігор Миколайович — командир відділення взводу забезпечення. Він відповідає за підвезення матеріалів, логістику та ресурсне забезпечення підрозділів, допомагає у виконанні будівельних завдань.
Такий напрям роботи має практичне значення для фронту: своєчасне постачання матеріалів і техніки напряму впливає на швидкість облаштування позицій і стійкість оборони.
«Пішов до армії, щоб захистити дітей і онуків. Хочу, щоб вони жили у вільній країні. У мене троє дітей і четверо онуків. Усі залишилися в Україні – ніхто не виїхав за кордон.
Не хочу, щоб вони на свої очі бачили те, що робить росія на прифронтових територіях. Тому й продовжую захищати.
Знаєте, я майже постійно на виконанні. Підтримка рідних, їхні дзвінки та короткі розмови – це моя опора. Іноді зв’язок обмежують із міркувань безпеки, адже телефони можуть видати позиції. Але в дозволений час завжди знаходжу можливість почути рідні голоси», – розповідає сержант.
Мрія — повернутися додому
За роки служби військовий побував на різних напрямках, виконуючи завдання разом із побратимами. Про особисті плани говорить небагато. На запитання про мрію відповідає коротко:
«Щоб війна швидше закінчилася. І додому. Хочеться миру і спокою».
Його історія — приклад того, як люди різного віку та професій стали частиною оборони країни, виконуючи як бойові, так і критично важливі інженерні та логістичні завдання.
