“Тойоту” ремонтував запчастинами “Жигуля”
— У Рівному ви стали популярним завдяки червоному суперкару та білій кепці. Яким бізнесом займаєтеся?
— М’ясопереробним. Володію м’ясопереробним комбінатом, а також виготовляю запчастини для залізниці.
— Знаю, що тривалий час мали шкіряний бізнес. Чому він нього відмовилися?
— Два роки тому закрив ательє, адже прибутків воно вже не приносило. Хоча цю справу любив, бо шити навчився в дитинстві. Навіть встановив рекорд у виготовленні джинсів — їх шив за півтори години. Навіть сьогодні можу сісти вдома за машинку, щоб зробити щось цікаве. От, наприклад, самостійно перешив шкіряний салон для легендарного спорткара Corvette Stingray С3.
— Чому вирішили придбати раритетний спортивний автомобіль?
— Хотілося купити ексклюзивну модель. Розглядав пропозицію купити Cadillac De Ville чи Eldorado. Син порадив звернути увагу на Chevrolet Corvette Stingray С3, який входить у десятку найгарніших автомобілів XX сторіччя. Ця модель мені впала в око. Corvette третього покоління випускався з 1968 до 1982 року. За цей час продано понад півмільйона екземплярів.
— Chevrolet — це вже не перше ваше американське авто. Раніше їздили на Chrysler 300C, яким ще сенатором користувався Президент США Барак Обама…
— Мене цікавить ексклюзивна техніка, не така як у всіх. Американські автомобілі мають специфічний дизайн. Chrysler 300C я місяць тому продав. Взагалі-то, ніколи не боявся купляти ексклюзивні машини. Пригадую, як в 1991 році з Владивостока привіз Toyota Mark II — авто представницького класу, яке мало кондиціонер і автоматичну коробку передач — небачені функції того часу. Мене запитували: “Де візьмеш запчастини, коли щось вийде з ладу?” Я особливо не переживав, бо знав: все, що зроблене руками людини, можна повторити. Зокрема, під час ремонту Toyota використовував запчастини від “Жигулів”.
— Тобто, вас завжди тягнуло до техніки?
— Так, бо ще в четвертому класі з другом самостійно склали мотоцикл. На раму від мопеда встановили двигун від “Мінська”. Пригадую, як мене поблизу друкарні зупинили міліціонери та забрали власноруч складену техніку. Задовго до цього випадку батько пропонував за мотоцикл 40 рублів, щоб я не гасав на ньому. Коли шив штани чи куртки, то вже розумів технологію. Робив кліше, штампи та заклепки — виходили фірмові речі.
Кризу розглядає як стимул
— Чому вирішили зайнятися виробництвом ковбас?
— Запропонував товариш. З нуля відновлювали занедбаний цех, складали базу споживачів і розробляли рецепти. Автомеханіки кажуть, що заліз у вихлопну трубу, а виліз через карбюратор. Так сталося і в нашій справі. Днями сидів у цеху, вивчив увесь технологічний процес. Мені допомогло те, що у текстильному технікумі здобув спеціальність механіка текстильного обладнання, а у Львівському політехнічному інституті — фах спеціаліста з металорізальних верстатів та інструментів.
— Як на діяльність комбінату вплинула криза?
— Працювати стало набагато важче. Майже наполовину зменшився попит на продукцію. Відповідно впали й прибутки. Будь-яка криза — це перевірка людей на міцність. Якби вона не настала, то не було би стимулу щось поліпшувати. Бізнес тривалий час працював накатом: міг прийти на підприємство, привітатися з підлеглими, взяти ковбаски та гайда додому. Просто пожинав плоди. Криза змусила все починати з нуля.
— Шукаєте спосіб поліпшити показники виробництва?
— Зараз замінюємо обладнання, прагнемо розширити ринок збуту. Починаємо майже з нуля, як було десять років тому, коли запустили м’ясокомбінат.
— Чи вважаєте себе успішною людиною?
— Для цього в житті треба займатися тим, до чого душа лежить. При цьому не варто на перший план ставити бажання збагатитися. Головне, аби було цікаво. Тоді й результат не забариться. Коли починав розкручувати м’ясокомбінат, не бачив у цьому чогось незвичного. Потім так втягнувся у виробничий процес, що ним захопився.
Порушив закон – вилітаєш зі зграї
— Чув, що вас називають “Муха”. Як з’явилося це прізвисько?
— Ще з дитинства. Зараз переважно ніжно кличуть “Мушик”.
— А чому постійно носите білу кепку?
— Хоч вона мені набридла, але нагадує про обітницю, яку дав собі три роки тому. Завдання поставив довгострокове, думав, за три-чотири роки здійсню, але завадила криза. Я маю допомогти певній категорії людей.
— Кажуть, не шкодуєте грошей на благодійність…
— Так, з друзями здійснили кілька проектів. Зокрема, у реабілітаційному центрі замінили вікна, допомагали дитячим будинкам. Але це не афішуємо, як політики. Терпіти не можу брехні, а заробити на життя можу без обману. Останнім часом люди стали використовувати язик для маніпуляції. Ми ж з друзями живемо за старими поняттями. Якщо їх порушив, то відразу вилітаєш. Це закон нашої зграї.
— А дружина допомагає у бізнесі?
— Лариса нині домогосподарка. Якось допоміг їй створити власну справу, але за кілька місяців стало зрозуміло, що це не для неї. Просто Лариса вважала бізнес не методом заробітку коштів, а їх одержання. У той час тримав мережу секонд-хенду. Дружині привозив одяг. Коли мали їхати за товаром, то виявилося, що в неї немає грошей. Наступного разу вона знову поскаржилася на відсутність коштів, хоча ніби щось продала. Виходило, що просто відмивала гроші. (Сміється — авт.)
На згадку про подорож – понад тисяча фото
— Коли записували програму “Авторама” для “Рівне 1”, то помітив, що їжу приймаєте за графіком. Дотримуєтеся спеціальної дієти?
— Зараз відвідую тренажерний зал і тренер порадив мені харчуватися частіше та менше. Зокрема, їм п’ять разів на день. Така дієта допомагає скинути зайву вагу, бо ще шість років тому важив 110 кг, а нині — всього 80. Коли перейшов на п’ятиразове харчування, то став себе почувати набагато ліпше — відразу зникла сонливість. Я сповідував культ їжі та розпестив організм харчами. З дружиною перед вихідними заходили в супермаркет і затарювали великий візок наїдками на 300-400 гривень. Це все за тиждень пропускали через шлунок. Щоб вийти з автомобіля, я мусив розкачуватися. Тоді зрозумів, що треба скидати вагу.
— Як зазвичай проводите відпустку?
— Приваблюють подорожі на автомобілі в Європу. Тоді ти не прив’язаний до екскурсії. Біля музею стоїш стільки, скільки хочеш. Також не подобаються великі компанії, де треба зі всіма рахуватися. Коли вас двоє, то можна прислухатися лише до власної думки. Хоч це егоїстичний підхід, але великі компанії обирають ті, кому подобається кимсь маніпулювати.
— З кожної подорожі щось на згадку залишаєте?
— Ми з дружиною беремо з собою фотоапарати та привозимо з кожної поїздки більше тисячі фотографій. Найцікавіші, а таких, зазвичай, всього п’ять-шість штук, друкую. Решту зберігаю на компакт-дисках.
