Колекціонування — це більше, ніж хвороба

Рівненському знавцю монет Середньовіччя Олександру Литвинчуку вдалося не лише зібрати унікальну колекцію, а й об’єднати однодумців цієї справи у нашому місті

Сьогодні він консультує громадськість в організації колекціонерів міста, яку вдалося відкрити для спільних зібрань та огляду експонатів. Саме у цьому “музеї”, наповненому рідкісними предметами, від яких не можна відірвати погляду, вдалося з ним поспілкуватись.

— Коли люди зрозуміли, що досить незручно міняти двох баранів на одну корову, то вирішили ввести щось рівноцінне і легше. Так і з’явились перші гроші, — розповідає Олександр. — У багатьох східних країнах спочатку їх функцію відігравали мушлі або наконечники від стріл, на які можна було щось виміняти. Мало кому відомо те, що монети були не обов’язково круглими, як ми до цього звикли. Наприклад, у причорноморському місті Ольвія гроші мали форму дельфіна. У Китаї, приміром, монети карбували із квадратними дірками, щоб носити на мотузці. А от на Русі у часи княжої доби був навіть безмонетний період. Тоді відливали із шматків срібла масивні гривні, — продовжує колекціонер. — Монети того часу не датувались. Їхній вік головним чином можна було визначити за зображеннями правителів. Монета може розповісти навіть про те, чи була на час її карбування війна. Приміром, у Познані (Польща) на період облоги оточена територія була мало забезпечена сріблом для карбування монет, тоді у хід пішов різний метал, можливо, навіть і пательні (посміхається — авт.).
А закохався у справу свого життя Олександр ще у п’ятому класі, коли до його рук потрапила перша стародавня монета — австрійський крейцер 1800 року випуску. Мідяк став для хлопчика справжнім скарбом. Саме тоді Олександр почав цікавитись усім, що мало хоч якесь відношення до грошей та їх історії.
— Розумітись на антикваріаті допомагає маса професійної літератури та спеціалізовані каталоги, — пояснює він. — Професійність приходить також через спілкування із колекціонерами. Можна сказати, що всього вчить особистий досвід та монети, які доводилось бачити і тримати у руках. А почалося все із походів до парку ім. Шевченка, де й сьогодні проводяться зустрічі колекціонерів. Я відчував гостру потребу у спілкуванні із людьми спільних інтересів. Хотілося якнайшвидше втамувати інформаційний голод у цій сфері. По правді, там можна багато побачити і навчитись. Спочатку колекціонування для мене було просто захопленням, а тепер я керівник організації, де кожен може отримати кваліфіковану консультацію і знайти для себе багато цікавого. Це не крамниця, а виставка — швидше, щось подібне до музею. Щоб проводити високоякісні виставки, необхідно мати відповідне приміщення під охороною. Адже кожен експонат має вагоме значення — це частина колекції, яку було складно дістати, хоч і ціна його може і не вражати. На превеликий жаль, сьогодні у нашій державі немає положення про приватний музей і це не дає можливості втілити у життя більшість задумів, — запевняє Олександр.
— Взагалі, колекціонери більш своєрідні люди, аніж дивні, — пояснює далі. — Вони не зупиняються на одному екземплярі і постійно знаходяться у стані пошуку. Таке захоплення може початись зі шкільної лави, а можна “захворіти” цим уже на пенсії. Щось схоже на вірус — стільки часу ним вражений, стільки знаходишся в його “полоні”. Людська сутність примушує від чогось залежати, чимось цікавитись, або до чогось прив’язуватись, — переконаний нумізмат. — І казка Олександра Пушкіна про золоту рибку буде актуальна у всі часи, адже для людей не існує розуміння: “забагато”. Вони намагаються не зупинятись на досягнутому й після кожного результату ставлять нові цілі.
Олександр захоплюється фальшивими монетами всього періоду обігу грошей. Розповів, навіть, що за їх виготовлення жорстоко карали ампутуванням руки або ж заливали у рот розпечений свинець. А справжньою його гордістю стала колекція литовських монет періоду Середньовіччя.
Любов до старовини інколи має здатність переростати у родинне захоплення. Так, шістнадцятирічний син колекціонера цікавиться мілітарією (військова тематика). Він збирає погони, нагороди…
— Судження, буцімто всі скарби зосереджені у великих містах, як Київ та Львів — помилкові. Адже наша Рівненщина, в яку до безтями закоханий, досить багата на історичні цінності, — веде далі колекціонер. — Справа в тому, що через часті пожежі майже не лишилось старих архітектурних пам’яток. Проте матеріалу для колекціонування більш ніж достатньо. Просто люди не знають про їх цінність, або ж речі потрапляють не в ті руки.
Олександр вважає, що його захоплення небезпідставне і має власне коріння: “Напевно, минуле життя довелося провести у Середньовіччі і тримати ці ж монети у власних руках”…

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху