Питання, власне риторичне, бо на нього вже написано томи відповідей. Та й відповіді як такої ніхто й не чекає. Живуть вони собі з дня у день, і “аби не гірше”. Принесли батьки подарунок чи хоча б діти квіти, отримали вчасно зарплату — і на тому спасибі. Ще б перевірки не надокучали і школи не мінували…
Для рівненських вчителів цей навчальний рік розпочався як ніколи вдало. І зарплату підвищили, і у бронзі увіковічили. Тепер кожен з них може шукати у пам’ятнику біля колишнього педінституту свої риси чи риси своїх колег. Зрештою, можна постояти біля пам’ятника чи довірити йому свої найпотаємніші думки.
Так вже трапилось, що кожного ранку маю можливість спостерігати, як йдуть на свої робочі місця дві паралельні колони. Одна колона, з вчителів та школярів, піднімається східцями в школу, інша — на роботу в облдержадміністрацію. Про вчителів ми складаємо вірші, присвячуємо поеми, ставимо їм пам’ятники і виголошуємо палкі вдячні промови, інших — як правило, нещадно критикуємо, висловлюємо їм купу претензій. Перші живуть у злиднях і вже потроху звикають до статусу невдах та мовчазної маси. Другі — мають більші зарплати, користуються службовим транспортом, пільгами і статусом державного службовця з відповідним пенсійним забезпеченням. Чи справедливо це?
