Минулої п’ятниці кілька сотень рівнян зібралися біля приміщення облдержадміністрації на пікетування. Мабуть, їх не задовольнило пояснення найвищих державних чиновників про зернотрейдерів чи вони вирішили пошукати винних у піднятті цін на зернові саме в цій будові. За традицією були запрошені перші особи області, котрі, теж за традицією, це діло полишили без власної присутності. “Цапом-відбувайлом” було призначено заступника голови облдержадміністрації пана Кічатого, якому за посадою належить вибудовувати стосунки з різними політичними партіями краю.
Кічатий, звісно, не Сорока і навіть не Василишин, отож слухати його пояснення ніхто, окрім журналістів, не став. Мало віриться, що хтось з пікетувальників став би слухати пояснення і з вуст перших людей області. Зате азарту було б набагато більше.
Підводячи підсумки цієї мирної спроби народу Рівненщини поспілкуватися зі своїми найпершими слугами, можна зробити кілька висновків. Радує, що пікетування справді було мирним — окрім кількох нецензурних фраз від явно національно несвідомих елементів та дружніх вигуків “Ганьба!” кращих представників опозиційних сил краю, нічого суттєвішого помічено не було. Три чи чотири міліціонери легко контролювали ситуацію. Заклик піти на розборки на ринок нікого не захопив, і це свідчить про те, що ми, українці, справді толерантна цивілізована європейська нація. Не радує низька поінформованість населення, яке ще, мабуть, не підозрює, що збуваються його, народу, мрії. Чи ж не ми хотіли жити в країні з розвинутою ринковою економікою? Чому ж тепер плачемо? Хай ця економіка (за винятком окремих галузей окремих громадян) і не сильно розвинена, але що ринкова, то вже точно. А ринок, як відомо було навіть Карлу Марксу, диктує свої умови. Ось він і користується своїм, наданим йому всім ходом історії, правом.
Якщо про неконтрольованість ринку класики марксизму-ленінізму попереджали, то за підвищення тарифів на комунальні послуги вони не згадували майже ніде у своїх безсмертних (без іронії) творах. Можливо, я знаю не все з їх творчості (з іронією), тоді хай нам підкажуть колишні викладачі історії КПРС, теперішні вчителі сучасної історії України. Все, що вони знайдуть про підвищення тарифів на комунальні послуги ми оперативно надрукуємо в газеті, а авторам, відповідно, оплатимо гонорар. Принаймні у нас буде хоч якась ідейна основа. А так почуваєшся, як Аліса в якому-небудь Задзеркаллі. От спробуйте, наприклад, фахово і з точки зору здорового глузду пояснити, скажімо, чому у Рівному немає гарячої води? У Києві є, у сусідніх обласних центрах є, навіть на якомусь Сихівському житловому масиві Львова двічі в день подають гарячу воду, а у Рівному немає. Усі пояснення типу: велика заборгованість населення, міняємо труби, немає напору, профілактика, дорогий газ, вибори ще не скоро, Чайка у відпустці і американці не хочуть віддавати Лазаренка Україні, звичайно, вагомі, але не вирішують питання і абсолютно не витримують контраргументів. Якщо вже у нас ринкова економіка, то система має бути справді проста: я плачу гроші — ви мені послуги. Якщо майже 70 відсотків рівнян справно платять за воду, то дайте її нам у тому вигляді, яку хочемо, а не ржавим струменем, який бачимо останніми днями.
Більше того. Нас просто заганяють у глухий кут своєю загальнодержавною логікою. Якщо не подається гаряча вода, то за газ треба платити вже, приміром, не 7 грн., а всі 12, бо, ви тільки послухайте: воду ми гріємо вдома на газових плитах, значить йде “перерасход” газу! Навіть, якщо ви миєтесь тільки у Басівкутському озері чи в Усті і газову плиту не вмикаєте взагалі, це все одно нікого не обходить — тарифи такі затверджені якоюсь постановою Кабміну і, як казала моя хресна: будьте мудрі — шукайте кінець. І не мучте людей своїми довідками, що у вас, мовляв, бойлер, і ви води взагалі не грієте, а тільки американцям за нашу електрику платите. Нічого не вийде, і тут перемагає залізна логіка: звідки я знаю, — скаже вам у “Комуненергії” якесь юне створіння, — може ви бойлер вимикаєте, а воду грієте на плиті…
Чим не сюжети для гумориста Задорнова?
Звичайно, із цієї ситуації є нормальний, цивілізований вихід: поставити газові лічильники. І ви думаєте, що щось із цим виграєте? Ви хотіли здивувати наш коханий уряд? Як би не так — коли у вас стоїть лічильник, то ви маєте платити за зовсім іншими тарифами, аніж тоді, коли лічильника немає. Вищими, звичайно. Чим не глухий кут і хто нам підкаже вихід з нього?
Василь ТУЗ.
P.S. Вищезгаданий мітинг я покинув, коли до мікрофона підійшов депутат неважливо якої ради, але характерний типаж якого переконливо доводить: чолов’яга не їсть, не спить і не п’є, а лише дбає про своїх виборців та Україну-неньку. Напевно тільки йому належить глибока і науково обµрунтована думка, що середня тривалість життя українців лише сорок років. Похнюпились бабусі, яким сорок було ще за молодого Брежнєва, сьорбнув носом 40-річний народний депутат, та й мені, немолодому, якось лячно стало… Тому й покинув пікетування. Зрештою, знав, чим закінчить він свій полум’яний виступ. Неодмінним — “Слава Україні!” І ще на мить затримається з гордо і водночас грізно піднятою головою. Він чомусь завжди впевнений, що його виступ записують усі телеканали Рівного.
