Нещодавно побачила у соціальній мережі прохання здати кров на лікування дитини. Повідомлення мало чимало перепостів, але цікаво чи всі ті, хто прочитали прохання про допомогу зробили реальні кроки, а не просто публікацію у себе на сторінці.
Не хочу ніяким чином хвалити себе і наголошувати на своїй безмірній доброті, але у мене в цей момент виникло зовсім інше бажання – не просто лишити повідомлення, щоб його побачили люди. А безпосередньо звернутися до тих, хто потребує і кому маю можливість хоч трошки допомогти.
…Все просто – набираю телефон, пропоную здати кров для дитини і вже наступного дня я на станції здачі крові. Чесно скажу, страх в моїх очах напевно було важко не помітити, бо здавала кров вперше, але зупинятися я не збиралася.
Заповнюєш анкету, здаєш кров з пальця, вимірюєш тиск, проходиш огляд у дерматовенеролога і останній пункт – лабораторія здачі крові. Один маленький укус комарика, як казали мені колись у дитинстві – і добра справа зроблена. Все так просто! До речі, треба сказати, що здати кров комусь – це також і зробити благо для себе. Стаєш донором і тим самим кров у твоєму організмі розпочинає процес оновлення.
А найголовніше, як на мене, це просто не бути байдужим до чужого горя, вірити в добро людей, що тебе оточують. Пам’ятайте – якщо ти допоміг комусь, то колись ця допомога тобі повернеться сторицею. І якщо одна людина здасть 300 мілілітрів крові, то це, на перший погляд, зовсім не багато. Але якщо таких людей буде 10, 100, 1000…Тільки спільними діями можна допомогти і тільки відкривши своє серце для добра можна і наш світ зробити трошки кращим…
Дії одного – маленька крапля, спільні дії – повноводна річка…
