Фельдшер евакуаційного відділення 104-ї бригади «Горинь» Юрій — уродженець села Городище на Рівненщині та Заслужений донор України. До початку повномасштабного вторгнення він працював медбратом у реанімації інфекційної лікарні, де навчився діяти швидко та злагоджено в умовах, коли вирішальними є секунди.
«24 лютого 2022 року я був на роботі, перші вибухи, перші прильоти. Спочатку — з колегами організація медичних пунктів у громаді, блокпости, готовність приймати поранених просто в селі», — згадує Юрій. Уже в перші дні війни він ухвалив рішення вступити до 104-ї бригади. За кілька днів разом із рідним братом вони прийшли до військкомату та стали у спільну чергу з іншими добровольцями.
Врятовані бійці назавжди залишилися в пам’яті
Його служба розпочалася з позиції бойового медика. Згодом він пройшов навчання на сапера в Кам’янці-Подільському, служив сапером-медиком та фельдшером медичного пункту. Нині Юрій працює фельдшером евакуаційного відділення — там, де рішення мають бути миттєвими, а кожна помилка може коштувати життя.
Перші врятовані бійці назавжди залишилися у пам’яті.
«Коли все залежить від тебе. Коли поруч немає лікаря, який підкаже. Є тільки ти і твоя відповідальність», — каже військовий, відомий побратимам за позивним «Кот». За його словами, саме цивільна медицина дала йому фундамент: «Цивільна медицина дала мені 80% знань. Але війна змусила навчитися іншого — тактичної медицини. Працювати за протоколами MARCH. Діяти в екстремальних умовах. Рятувати там, де шансів майже немає».
«Кот» бачив на війні те, що не стирається з пам’яті:
«Поранених, які з відкритими переломами співали українські пісні. Бійців з важкими пораненнями, що під час нестерпного болю співали Гімн України. Такі хвилини — залишаються в пам’яті назавжди. У ці моменти ти розумієш, заради чого ти тут».
Під час евакуації на Херсонщині Юрій отримав контузію, пройшов лікування і без вагань повернувся до служби. Він переконаний, що війна закінчиться для нього лише тоді, коли буде виконана місія.
Позивний «Кот» залишився ще зі школи
Свій позивний пояснює просто:
«Ще зі школи, від прізвища. Так і залишився — зараз став як друге ім’я».
Юрій — Заслужений донор України. Уже 26 років він здає кров, плазму та тромбоцити, не припиняючи цього навіть під час війни.
Найбільша опора – родина
Про своїх побратимів говорить з повагою і вдячністю:
«Я потрапив у дуже сильний колектив. Тут ніхто не стоїть осторонь, кожен знає свою справу. Працюють разом мовчки, чітко, на результат».
Найбільша його опора — родина: дружина Олена та двоє синів, Назарій і Юрій. Після перемоги мріє завершити будівництво дому, зібрати всіх разом і просто побути родиною.
А тим, хто вагається, військовий радить без засудження:
«Подивіться в очі хлопцям, які місяцями на позиціях».
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Нагадаємо, три роки на передовій: бійців штурмової бригади «Лють» відзначили державними нагородами. Троє ветеранів Рівненщини отримали високі нагороди від Президента.
