Селище міського типу Квасилів — робітниче, оскільки переважна частина його мешканців, які живуть у панельних багатоповерхівках — працівники ВАТ ”Рівнесільмаш”, яке зараз переживає не кращі часи. Донедавна обігрівом та постачанням гарячої води цих будинків займалась заводська котельня, потужність якої становить 50 гігакалорій. Проте цей проект наказав довго жити, бо від котельні до споживачів її продукту — більше кілометра. Та не тільки це було причиною відмови від заводського теплопостачання: витрати на його обслуговування досить високі, дренажна система у селищі не працює, а тому теплотрасу постійно заливало і тепло йшло буквально в землю.
У 2000 році за сприяння райдержадміністрації почалося будівництво нової котельні проектною потужністю 10 гігакалорій, яка розташувалась у безпосередній близькості до споживачів. Замовником будівництва виступила селищна рада, на чолі з Олександром Павлусем, а підрядником — КП “Рівнерайкомуненергія”, директором якого є Володимир Єрмаченков. За словами останнього, його підприємство — чи не єдине в області серед районних, яке ще й будує та монтує котельні. Минулого року запрацювали два котли, цього — запускається третій. За рівнем оснащення газовою автоматикою та пальниками, причому винятково вітчизняного виробництва, квасилівська котельня вважається зразковою серед подібних у Рівненській області. То чому ж у квартирах квасилівчан було холодно?
Відповідь проста — борги. 60 тис. грн. за встановлення третього котла заборгував ВАТ “Луцький залізобетонний комбінат”, який, викупивши у ВАТ “Рівнесільмаш” незавершену споруду гуртожитку для переобладнання його під житловий будинок, зобов’язався перерахувати ці кошти районним теплопостачальникам. Селищна рада винна останнім 35 тис. грн., СПТУ-16 — 63 тис. У свою чергу, КП “Рівнерайкомуненергія” винна цього року газовим постачальникам 200 тис. грн. за використані ліміти газу. А що ж звичайні споживачі тепла? Володимир Єрмаченков навів таку цифру: з початку року борг за тепло по Квасилову зріс майже наполовину, і станом на 1 листопада склав 770 тисяч гривень. Причину такого зростання заборгованості директор підприємства вбачає не тільки у тому, що працівникам платять мізерію на заводі, а й у… політиці. Під час передвиборчої кампанії кандидати у нардепи обіцяли своїм виборцям, що будуть домагатись зарахування боргів населення за комунальні послуги коштами із знецінених вкладів радянського Ощадбанку — і люди, повіривши, перестали оплачувати рахунки. Воістину, перефразовуючи відомий вислів, — “Язик кандидата у нардепи — ворог… комунальників”!
Вже 3 листопада квасилівська котельня розпочала новий опалювальний сезон — попри всі загрози теплопостачальників про непід’єднання до тепломереж багатоквартирних будинків, у яких борг за сплату тепла становить 70 відсотків і більше. Та й намагання комунальних підприємств “вибити” заборговане у злісних неплатників через суд — з розряду декларативних заяв. А варто було б хоч кілька таких позовів довести до логічного кінця та оприлюднити! Може, з цього моменту відносини між надавачами послуг та їхніми споживачами перейдуть у цивілізоване русло? Дуже хотілося б у це повірити.
