Кривава справа

Щодня станція переливання крові приймає до тридцяти донорів, переважно родичів та близьких пацієнтів, що потребують переливання крові, або препаратів з неї. Свідомих людей, готових допомогти чужій і невідомій людині, дуже мало. На честь 13-ї річниці заснування газети “ОГО” творчий колектив тижневика вирішив долучитися до благородної місії та стати донорами. І тепер “ОГОшники” поєднані нехай не кров’ю, але спільною справою її здачі.

Як це було
Таке відзначення газетного дня народження традиційне для “ОГО-шки”, тому серед колективу є вже донори зі стажем. Вони і научали молодих і недосвідчених, що їсти (і не їсти) напередодні, чого боятися (вірніше — не боятися нічого) і по тому випити червоного вина.
Попри всі переконування, що донорство — це нестрашно і нешкідливо, а навпаки — корисно і для тіла, і для душі, було трохи моторошно. Уява малювала всілякі страшилки. На ділі все було практично безболісно. Але по порядку.
Насамперед, потенційний донор повинен заповнити спеціальну картку, яка потім зберігається на станції переливання. У цій картці зазначається, чи хворіла людина на певні інфекційні та хронічні хвороби, а також зріст та вага. Потім — лабораторний аналіз крові на визначення груп та резус-фактора, візит до дерматолога, вимірювання тиску і, якщо всі “інстанції” дали добро — в операційну.
Без шкоди для здоров’я за один раз можна здати 450 мл крові. Власне норму забору визначають для кожного донора індивідуально, залежно від загального стану людини, її ваги, зросту, показників тиску та гемоглобіну. Здавати кров можна не частіше, ніж раз на два місяці, бо саме за цей час відновлюється втрачена еритроцитарна маса.
Сама “операція” зовсім не страшна і від звичайного аналізу крові з вени відрізняється лише тим, що голка товща, та й самої крові беруть більше. Лікарі кажуть, що після здачі донор може відчувати слабкість, запаморочення. Але “ОГОшківці” трималися бадьоро і лише жартували над тими своїми колегами, хто ще не встиг поділитися “еліксиром життя”.
Що відбувається із донорською кров’ю
Після забору крові її поміщають у спеціальну центрифугу, в якій вона розділяється на плазму (світло-жовту прозору рідину) та еритроцитарну масу (густу масу темного винного кольору). Потім їх розливають у різні пластикові конвертики та віддають на аналізи. І якщо ретельні хімічні та бактеріологічні дослідження показують наявність інфекцій, кров бракують і знищують, але не просто виливають у раковину, а обробляють при високих температурах, щоб знищити усі ймовірні збудники.
“Цільну” кров майже не переливають — лише її компоненти: комусь потрібна саме плазма, а комусь, навпаки, — еритроцити. Для хворих в особливо важкому стані готують так звані “відмиті” еритроцити — еритроцитарну масу, отриману з крові, кілька разів промивають фізрозчином, щоб видалити можливі домішки — лейкоцити, плазму, пошкоджені еритроцити, тощо. Лікарі кажуть, що такі відмиті еритроцити найкраще сприймаються організмом.
Плазму після проходження усіх аналізів заморожують: при температурі 30 градусів вона півроку зберігається у карантині, щоб унеможливити перенесення інфекції, яка на момент здачі крові була в інкубаційному періоді.
Нині проводять забір не тільки крові, а й лише плазми. Таке донорство легше переноситься, та й здати можна більше — від 500 до 800 мл. Власне забирають цільну кров, потім традиційно розділяють на плазму та еритроцити (при кімнатній температурі, щоб еритроцити “не відвикли” від кровотоку) і отриману еритроцитарну масу через крапельницю вводять донору. Лікарі кажуть, що при нормальному харчуванні плазма відновлюється за добу-другу. І вже за тиждень можна знову поділитися з кимось таким життєво необхідним компонентом.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху