Сьогодні, 18 січня, — день, коли рівнянин Єгор «Green» Муха мав би задувати 22 свічки на торті, приймати привітання від рідних і планувати майбутнє. Але війна залишила лише спогади — глибокі, світлі й болісні водночас.
Хлопець із родини залізничників
Єгор Олександрович Муха народився 18 січня 2004 року у Рівному. Він зростав у родині залізничників, і ця професія була для нього не просто роботою батьків — вона формувала характер. Він навчався у школах №1 та №26, пройшов Рівненську дитячу залізницю. А згодом здобував фах помічника машиніста тепловоза та електровоза у Козятинському міжрегіональному ВПУ залізничного транспорту.
Ще зовсім малим Єгор мріяв лікувати тварин, як його дідусь-ветеринар. Він умів співчувати, був уважним і теплим — особливо до старшої сестри та молодших братів, яких щиро оберігав.
Футбол як частина життя
Футбол супроводжував Єгора з дитинства. У 2013 році він став гравцем юнацької команди ФК «Верес», а згодом — одним із тих, хто жив грою навіть за межами поля. У 16 років уперше опинився на фанатському секторі, але не любив гучних визначень. Він не називав себе фанатом — казав, що він з тими, хто вірить у команду і своє місто.
До спільноти Rivne Red-Black приєднався завдяки друзям — «Лівші» та «Омериці». Саме вони стали його колом підтримки, спільних виїздів і незабутніх історій, які сьогодні згадують із сумною усмішкою.
Той, хто любив дорогу і свободу
Єгор мав особливу пристрасть до потягів — міг годинами говорити про тепловози, маршрути, деталі руху. Друзі жартували, що він знає про залізницю більше, ніж ті, хто працює на ній роками.
У дорослішому віці він активно займався спортом: BMX, велотрюки, походи в гори. Разом із друзями пройшов Боржавський хребет, де, за словами близьких, знаходив внутрішній баланс. Він любив тишу природи, читав багато книг — особливо цінував «Степового вовка» Германа Гессе.
Єгор не проходив повз чуже страждання. Він лікував поранених тварин, рятував птахів, цікавився орнітологією, долучався до екологічних акцій, самостійно організував прибирання на Пагорбі Слави.
Рішення, яке не обговорювалося
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Єгор щойно став повнолітнім. Та він не вагався. Сказав рідним, що не зможе сидіти осторонь, поки країна воює. Перед тим подбав про безпеку сім’ї — організував виїзд мами та двох молодших братів до Болгарії за підтримки ФК «Верес».
Вже з четвертого дня війни Єгор був у лавах Збройних сил України.
«Грін» — командир і побратим
Починав службу на кордоні, де став командиром відділення. Та мріяв про передову. Переведення домагався кілька разів — і зрештою потрапив до батальйону «Вовки Да Вінчі», підрозділу «Дике Поле». Він захоплювався Дмитром Коцюбайлом і встиг служити під його командуванням.
Єгор швидко здобув авторитет серед побратимів. Пройшов курси з керування БПЛА, отримав водійське посвідчення, бо вважав, що на війні потрібно бути універсальним. За дисципліну та відданість отримував відзнаки.
Той, хто не відступав
Перше поранення — 30 березня 2023 року. Навіть пораненим він виніс із поля бою свого побратима. У шпиталі затримався лише на три дні й повернувся назад.
Побратими згадують, що «Грін» завжди йшов до кінця. Під час одного з боїв він, ризикуючи власним життям, прикривав інших, а потім тягнув важко пораненого побратима траншеєю майже пів кілометра. Для нього це було не героїзмом — це було правилом.
День, який зупинив час
19 травня мама гуляла з молодшими синами біля стадіону «Авангард». Говорили про футбол, планували похід на матч «Вересу» — усі разом, коли Єгор повернеться.
Наступного дня, 20 травня 2023 року, Єгор «Грін» Муха загинув під час виконання бойового завдання в районі селища Хромове поблизу Бахмута. Рівне провело його в останню путь, стоячи на колінах…
Сьогодні Єгору могло б бути 22. Він міг би бути серед інших однолітків. Але зробив інший вибір. Вибір, яким пишався. Він назавжди залишився 19-річним неймовірно натхненним хлопцем — частиною Рівного — міста, яке пам’ятає своїх.
