А героїня навіть не засмутилася у відповідь: “Ах, какое блаженство! Ах, какое блаженство — знать, что я — совершенство, знать, что я — идеал!” Дивно, але нікому з глядачів фільму “Мері Поппінс, до побачення!” не спадало на думку звинувачувати її в зайвій самовпевненості.
Нам з дитинства тлумачать, що скромність прикрашає людину. Та чи так це погано — любити себе і бути впевненим у своїх силах? Невже самолюбство — вада? Тоді чому ж скромні люди часто страждають від зайвої скромності, а самолюбиві отримують задоволення від життя? Напевно, ні в кого немає книги на зразок “Як стати скромним”? Швидше за все — під рукою літературка з порадами “Як знайти впевненість у собі” або “Як перестати хвилюватися й почати жити”.
А якщо казкова Мері Поппінс виявиться Галочкою чи Лесею з сусіднього відділу чи квартири, то у неї відразу ж знайдеться море недоброзичливців, готових перетворити Міс Досконалість у Міс Задаваку. Та чи завжди це правильно — засуджувати людину через самовпевненість? Може, варто повчитися в неї та спробувати перейняти її ставлення до життя й до себе самого?
Спробуйте написати на аркуші паперу десять своїх недоліків, а потім позначте ті з них, які нав’язані вам вашим оточенням. У результаті виявиться, що у безтурботності та легковажності вас звинуватила мама, яка не вміє радіти життю, у нерішучості — авторитарний батько, у непривабливості — ревнива половина… Отже, хтось колись підштовхнув до усвідомлення власної недосконалості замість того, щоб навпаки — пошукати в нас позитивні якості.
Шукайте в собі ці риси і любіть себе — і вас полюблять тисячі. Тільки не переборщіть, бо від самолюбства до самозакоханості — один крок.
