Простий електрик з містечка Слободніца (Польща) роками педантично збирає всі вирізки з газет, які несуть інформацію про ту чи іншу подію, пов’язану з його мальовничим краєм.
Міська мерія неодноразово зверталась до нього за краєзнавчими консультаціями, особливо тоді, коли це стосувалось реставрації чи збереження історичної спадщини маленького польського містечка. Відмовляти він не навчений. У нього вроджена інтелігентність і патологічна шляхетність у кожному вчинку. Це відчувається у ставленні до всього і особливо до власної родини.
В його домі дійсно затишно. Любити життя — це, виявляється, теж велике мистецтво. А ще Кирило Ратайський — власник надзвичайної колекції люльок, про яку крім рідних і ксьондза ніхто не знає. До речі, хоча паління і гріх, але ксьондз підтримує його захоплення. Тихо від усіх іноді поповнює його колекцію і це робить з великої любові до захоплення свого прихожанина. Першу люльку Кирилу в 1965 році подарувала дружина в честь народження доньки. Жартували: “Щоб виглядав новоспечений тато поважним”. На сьогодні колекція налічує 144 люльки з усього світу. Всі живі, адже господар щодня палить іншу. Тішить їх гарним тютюном і гріє вогнищем свого серця, і через них спілкується майже з усім світом.
Кожну новопридбану, перед тим як запалить, дні три вигріває в долонях і тішить краплею добротного коньяку. Є там люльки і з України. Навіть від знаменитого майстра Пальчевського зі Львова. Мене зацікавила одна з Дубна, з наших країв, хоч не палиться, але як приємно, що й ми не випали з географії. Багато люльок пан Кирило зробив власноруч. Звісно, вони найцінніші, як і все, що робиться власними руками — робиться з любов’ю. Про все це я довідався в останні дні без віз у Польщі і щиро подумав, як же треба не любити людей, розділяючи їх кордонами.
Любов не відає меж.
