На передовій є люди, чия робота не завжди гучна, але незамінна. Люди, які виривають бійців із лап смерті, приймають рішення за секунди та тримаються там, де іншим бракує сил. Серед них — фельдшер медичного пункту 4-го батальйону 103-ї бригади ТрО Галина, відома всім під своїм позивним «Капітошка».
Псевдо з’явилося жартома — за синій хірургічний костюм і легку, «сонячну» натуру.
«Я завжди посміхалася, бігала, як живчик. Так і стала Капітошкою», — усміхається вона.
Від пологів до фронту
Та за цією усмішкою стоїть фахівець із двадцятирічним стажем у пологовому відділенні й понад одинадцятьма сотнями немовлят, які прийшли на світ у її руках.
Сьогодні її пацієнти — бійці на лінії фронту.
«Мої пацієнти просто виросли. Але це ті самі хлопчики та дівчатка», — каже Галина.
Попри різні умови, принципи медицини для неї незмінні: швидкість, відповідальність і внутрішня зібраність. Водночас війна додає страшної складової — безпощадний дефіцит часу.
«Найважче — коли знаєш, що поранений потребує евакуації, а дрони чи обстріли не дають виїхати. Час — це життя. І коли його втрачаєш, це болить найбільше».
А ще болить безсилля. Коли чуєш у рації, що десь неподалік є поранені, але дороги немає. Коли не можеш допомогти, хоча кожна хвилина критична.
Гачок як порятунок
Галина не приховує, що емоційне напруження часто переходить межу. Вона не вірить у «легкі поради» — бо втекти від пережитого неможливо. Вона лікує себе розмовами, роботою рук і… гачком.
«Зараз в’яжу кофту кольору джинс», — сміється. — «Це мій спосіб зняти стрес».
Та попри все, «Капітошка» зберегла здатність радіти простим речам.
«Коли живеш під обстрілами, щасливим днем стає будь-який, коли прокинувся. Я позитивна людина. Вважаю, що треба налаштовуватись на хороше — інакше просто не виживеш».
Медик – це Прометей
Вона з теплом говорить про всіх військових медиків, називаючи їх людьми, які «люблять свою роботу так само, як люблять життя». Бо саме вони першими бачать пораненого, саме їхні руки накладають турнікети, їхні очі дають надію, а їхнє слово часто стає опорою в найстрашніші хвилини.
Про себе вона говорить просто й без пафосу:
«Не знаю, скільки життів врятувала. Думаю, більше сотні».
Галина — медик у шостому поколінні. Її діти теж пішли цією дорогою.
«Я з першого класу знала, що буду медиком. Це моє. Я готова віддати себе, щоб врятувати іншу людину. Бо медик — це Прометей. Він згорає, але дарує світло».
