“Мене мало не затоптали слони”

Під час подорожі у Південну Африку власкор “ОГО” стрибнув з мосту на “тарзанці”, почухав пінгвіна й скуштував крокодила в соусі

У кожного є своє хобі. Я колекціоную країни, в яких побував. Колись поставив собі за мету перетнути кордон 50 держав. У списку вже 33 (колишні союзні республіки СРСР в рахунок не беру). Вже багато років веду спеціальний щоденник, де фіксую всі свої пригоди та враження. А днями здійснив неймовірно цікавий тур у Південну Африку.

Наших там практично не було

До речі, дуже мало туроператорів у нас в Україні організовують подорожі у цю частину “чорного континенту”. Та все ж і у нас реально замовити тури на Мадагаскар, у Малаві, Уганду, Танзанію та Кенію і навіть на Острови Зеленого мису (Кабо-Верде) — наших там практично не було. У другій декаді вересня 18 представників українських туристичних фірм та ЗМІ вирушили в рекламний тур за маршрутом: Йоганнесбург (Південно-Африканська Республіка) – Сан-Сіті (ПАР) – Водоспад Вікторія (Зімбабве) – Національний парк Чобе (Ботсвана) – Кейптаун (ПАР) – Йоганнесбург (ПАР).
Звичайно, нелегко потрапити з Рівного у Південно-Африканський регіон —упродовж п’ятнадцяти годин треба подолати майже 13 тисяч кілометрів. Більшість “Боїнгів”, які здійснюють регулярні міжнародні рейси з Європи у цю частину материка, сідають в Йоганнесбурзі, куди прилетіли й ми. Звідти, приміром, на водоспад Вікторія, ми добирались літаком екзотичних зімбабвійських авіаліній.
У цих місцях чимало туристів з Японії, Європи — італійці, німці, французи, поляки. На водоспаді зустріли одного росіянина, який замовив собі індивідуальний тур. Каже, що за двадцять днів подорожі ні разу не чув рідної мови.
Завдяки цьому вояжу пощастило побувати практично у п’яти країнах — крім трьох запланованих, випала нагода під час екскурсій побувати в Замбії і навіть торкнутися землі Намібії.
Мені вже довелось побувати на Ніагарському водоспаді, а тепер пощастило побачити незвичайної краси водоспад Вікторія, що входить у трійку найбільших у світі. Велика африканська річка Замбезі, яка нині ділить Замбію і Зімбабве, створила це одне з семи природних чудес світу, пробивши за сотні тисяч років у кам’яних скелях 100-метровий каньйон.
Наша подорож дала можливість за десять днів побачити різну Африку. У ПАР — економічну столицю, “місто білих” Йоганнесбург, його шикарні готелі, гігантські торгово-комерційні центри, ресторани й казино. У Ботсвані — найкраще сафарі, надзвичайно багатий тваринний світ. У Намібії вражають Берег Скелетів, чудернацькі кратери й місячні пейзажі пустелі Наміб. Савана Зімбабве багата на рослинність.

Між Зімбабве і Замбією

Прилетівши у сусідню Зімбабве, у містечко Вікторія Фоллс, ми поселились у п’ятизірковому готелі, збудованому у африканському стилі, “Elephant Hills Hotel”. Навколо баобаби, чудернацькі статуї тварин. До знаменитого водоспаду рукою подати. Одразу ж замовили вертолітну екскурсію над саваною та водоспадом. До речі, зараз там рання весна — як у нас березень. Уявляю, скільки води тут у сезон дощів!
Наш гід Фредерік Дзапасі пояснив, що середня висота падіння води у каньйон — 95 метрів, ширина водоспаду — 1555 метрів, за хвилину Замбезі скидає понад 500 галонів води, бризки здіймаються на 400 метрів.
Вікторія зблизька — видовище просто феноменальне! Всюди райдуги, на всю цю красу дивитися поспіхом немає сенсу. Треба провести наодинці з цим могутнім і нескінченним потоком води хоча б декілька годин, щоб помедитувати, відчути приплив енергії. Жоден рукотворний фонтан чи водний каскад не порівняти з цим творінням природи.
Незабутні враження залишила вечірня прогулянка по річці Замбезі, золотаво-багряний захід сонця. Це ідеальний час, щоб побачити групки слонів та жираф, величезні стада буйволів та антилоп, які спускаються до води. Під вечір на мілину виповзають бегемоти й крокодили й “позують” туристам, які повільно пропливають поблизу на поромах.
Зімбабве — набагато бідніша, ніж країна діамантових, золотих і платинових копалень ПАР. Де-не-де нам зустрічаються поселення, криті очеретом хатки. Але представники місцевих племен, ні відміну від гонорових йоганнесбургців, дуже приязні, доброзичливі, завжди усміхнені.

Країна контрастів

— Грандіозні враження залишили кілька днів у Йоганнесбурзі — економічному центрі Південно-Африканської Республіки, яка 12 років тому звільнилась від апартеїду. Страшенно багате місто з 9 млн населення. Займає 4% території, а дає частку валового продукту більше 30%. Більшість з 3,5 млн чорношкірих живуть у гетто в халупах з дощок, кожен сьомий африканець — ВІЛ-інфікований, кожен третій — сидів у тюрмі. Дуже багато гомосексуалістів (колись на золотих копальнях чорнороби на три роки підписували контракт і жили в “общагах” без родин). Водночас у білих африканерів (нащадків голландців) та англійців на сім’ю з трьох чоловік — чотири з половиною автомобіля. У Йоганнесбурзі немає тротуарів, вони просто не передбачені — всі їздять на машинах. Тепер у центрі міста майже не видно білих — вони переселись на околиці й обнесли свої особняки колючим дротом.
Ця країна повністю забезпечує себе всім. У магазинах багато місцевих товарів. Під час економічної блокади навіть налагодили виробництво синтетичного пального — тут і досі функціонують відповідні заправки. За чистотою питної води Йоганнесбург на третьому місці у світі — після Таїті й Нової Зеландії.
Розкіш — на кожному кроці: сяючі вітрини, шикарні вулиці, парки, торгові центри. Прилавки магазинів можуть дати фори тим же Мілану, Нью-Йорку, Дубаям. Така ж розкіш і у Кейптауні.
У туристичній зоні Йоганнесбурга — величезна шопінг-територія, цілий відпочинковий комплекс зі… штучним небом. Над справжніми крамницями й ресторанчиками натягнута стеля з намальованим небом. У половині “міста” день, у зоні казино — зоряна ніч.
Рівень злочинності у країні досить високий, але у туристичних зонах безпечно. Дівчина з нашої групи на якійсь вулиці загубила сумочку з гаманцем і мобільним телефоном. Коли повернулись, прибиральник запитав, що шукаємо, чи не дамську сумочку. І повів нас у поліцію — виявляється, він здав туди знахідку. А ще у Кейптауні за нашим автобусом біг офіціант, наздогнав і повернув гаманець, який наш турист забув на столі.
Колись чув, що перший у світі шестизірковий готель спорудили саме тут, у ПАР. Доля закидала в Емірати, бачив славнозвісний семизірковий “Ель Бурдж Араб” у Дубаях. Але такого готелю, який збудували у 60-х роках минулого століття у Сан-Сіті, започаткованому виходцем з Могильова Сьомою, не доводилось бачити ніде! Саме тут розважаються “сильні світу цього”! Посеред правдивої савани — “восьме диво світу”. Басейн з двометровою штучною хвилею, найпрестижніші у світі поля для гри в гольф, казино у печері, в якому люблять проводити дозвілля зірки Голлівуду й арабські шейхи, міні-зоопарк.
У готелі “The Palace”, який входить у десятку кращих готелів світу, лише один столик з чорного дерева і слонової кістки у холі коштує півтора мільйона доларів. Граніт, малахіт, кришталь, гобелени, світильники, крісла, обтягнуті шкурами зебри… Це найдорожчий готель Південної Африки. Уявіть собі: сауна у номері, вихід на терасу й одразу — джакузі. Президентський номер — 7-8 тисяч доларів на добу. Прайсова ціна 2-місного номера, де ми жили, — $800 за добу.
На сніданок в ресторані подають 250 страв: на столі — свіжі устриці, качка під вишневим соусом, шампанське, вісім видів соків “фреш”. Чого ми тільки не куштували: м’ясо буйвола, різних антилоп, крокодила, страуса! Найбільше сподобалися морепродукти, акула, кальмари-гриль і креветки. Місцеві вина, крем-лікери неперевершені.

Кейптаун і Мис Доброї Надії

Скелястий Мис Доброї Надії, вкрита хмарами 1000-метрова Столова гора, суворі ландшафти — достойне видовище, заради чого варто сюди приїхати. З невеликої відстані ми спостерігали за величезними, до 70м, китами, що велично обпливають Африку, чухали за вухами маленьких пінгвінчиків, побували на страусиній фермі, піднімались на знаменитий маяк “з видом на Антарктиду”. Тут завжди сильні вітри, але завдяки теплій атлантичній течії, яка огинає крайній південь африканського континенту, температура ніколи не опускається нижче 11 градусів за Цельсієм.
Шкода, що не вийшло спуститись у залізній клітці під воду й погодувати найнебезпечніших у світі білих акул — забракло часу. Сподіваюсь, зроблю це наступного разу. Для цього і монетки кинув і в Індійський, і в Атлантичний океан.

Сафарі у Ботсвані

З усіх країн найбільше сподобалась Ботсвана. Люди тут настільки щирі, добродушні, усе чистенько, акуратно.
Поселились ми у єдиному готелі на території Національного парку Чобе (11 тис. га). Тут колись справляла весілля й проводила медовий місяць Елізабет Тейлор, зупинялися під час офіційних візитів президенти США Річард Ніксон і Білл Клінтон. Буквально всюди гуляють слони, буйволи, кабани ватокс, а ще — вівери, дикобрази, мангусти, спрінгбоки, ігуани, плямисті фазани, різноманітні чаплі, на території готелю скачуть мавпи, щипають молоденьку травичку косулі. Вранці о шостій прокидаєшся від дзвінкого, соковитого співу птахів.
Телевізорів у номерах немає — та й навіщо? Ми ж приїхали на сафарі. У нас було два піщаних і два водних сафарі у різний час доби — щоб побачити якомога більше представників південноафриканської савани.
Буквально за десять метрів від нашого “Лендровера” левиці шматували щойно забиту антилопу, а грифи-стерв’ятники біля них терпляче чекали своєї черги. Навіть леопарда, який відпочивав на дереві й не звертав на туристів жодної уваги, сфотографували. Місцеві жителі вважають це хорошою прикметою. У перший же вечір, коли тільки виїхали за ворота готелю, у темноті наштовхнулись на величезних слонів. Я не витримав і вискочив з машини, щоб їх сфотографувати. Ті посунули на мене, але охорона готелю швидко повернула мене до авто.
На наших очах величезне стадо слонів переходило на інший берег глибокої річки, й мами підтримували хоботом слоненят, які ще добре не вміють плавати.
На сафарі радять одягатись у захисні піщано-зелені кольори — щоб не лякати й не дратувати тварин. Наш гід Віллі наостанок вирішив зробити приємний сюрприз. Питає: “Кого ще вам показати?” А ми не бачили смугастих зебр — дуже полохливі тварини, нікого близько до себе не підпускають. І організував-таки зустріч із зебрами!
До речі, сафарі найвдаліше саме у цю пору, бо листя на деревах ще не розпустилось, і серед голих гілок дуже добре видно тварин і птахів.
Єдине, кого не вдалося зустріти на своєму шляху — грізних носорогів.
Коли ми пропливали повз намібійський берег, побачили, як жінка пере білизну на огородженій сталевою сіткою мілині — щоб крокодил не хапнув або гіпопотам не напав. Кинулося у вічі, що ферми у Ботсвані щільно обгороджені колючим дротом: бананові плантації, кукурудзяні поля — від мавп, кабанів, слонів.

$90 за прощання з цим світом

До водоспаду прилягає величезний ажурний міст, який з’єднує дві країни — Замбію і Зімбабве. Тут організоване друге у світі за висотою й екстремальністю джампінг-шоу (ми його називаємо “Тарзанка”). Уявіть собі: глибина каньйону 130 м до води, довжина каната 111 м.
Відчуття, коли перед стрибком робиш останній крок на майданчику, важко передати. Таких, що не бояться стрибнути, я не бачив, навіть якщо добре настроїтись і перехилити чарочку коньяку для хоробрості. Перші півсекунди польоту — перехоплює дух, дивне захоплення впереміжку зі страхом, наступні дві секунди, коли летиш униз з космічним прискоренням — зі швидкістю 120 км/год встигаєш згадати все своє попереднє життя, а в голові проносяться думки: “Боже, що я роблю? Куди я лечу? На кого покину своїх рідних і близьких?!” Проклинаєш себе й усе на світі, і тут канат починає трішки пригальмовувати. Тільки прийшов до тями, як все починається знову — і так кілька разів протягом хвилини. Тебе з неймовірною силою підкидає, безжалісно крутить в усі боки, втрачаєш орієнтацію, обертом йде земля, а іскри в очах не зникають ще кілька хвилин після благополучного завершення стрибка. Нарешті до тебе спускається „альпініст” і підтягує догори. До речі, кожен екстремал перед стрибком підписує контракт з фірмою, де зазначено, що вся відповідальність на тому, хто стрибає. І коштує це задоволення $90. Якщо злякався і передумав стрибати — гроші не повертають.
Враження — найсильніші в житті. Можу порекомендувати. Оце розвага по-дорослому! З нашої групи стрибнули четверо мужиків і дві жінки. Відчули всі приблизно те ж саме. Більшість стрибнули, щоб поставити собі зірочку “Я це зробив!”. Щоправда, потім зізнавалися: більше стрибати — ні-ні.

Редакція “ОГО” висловлює подяку туристичній компанії “Колумб” та особисто генеральному директору Володимиру Бірюкову за сприяння організації подорожі нашого кореспондента.
Фото Віктора ДАНИЛОВА та Володимира БІРЮКОВА

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху