Вивчаючи неевклідову геометрію, йому спала на думку ідея про те, що краще уявити собі структуру композиції можна, якщо ноти зобразити як точки в просторі.
В основі досліджень Тимошка лежать перші публікації з теорії музики в журналі Scіence. Провівши додаткові поглиблені теоретичні дослідження, він побудував свою концепцію графічного відображення структури музичного твору.
Традиційна теорія музики припускає, що в основі композиції лежать певні базові акорди. Музичний простір Тимошка нагадує трикутну призму, в якій базові акорди лежать у центрі. З’єднуючи між собою точки, що відповідають потрібним акордам, виходить геометрична фігура музичного твору. Аналізуючи класичні композиції, професор показав, що всі відповідні фігури лежать у певному підпросторі, який, на його думку, найбільш привабливий для людського вуха.
Однак багато сучасних композиторів зневажають основами й будують свої твори на основі дисонансу, формуючи так звані “дисонансні кластери”. У графічному зображенні професора Тимошка ці кластери перебувають осторонь від центральної царини музичного простору й створюють власні підпростори.
Професор заявляє, що не закликає писати музику, виходячи з його теорії, а лише створив інструмент для вивчення та теоретичного опису композицій.
