Минають другі роковини з дня загибелі на фронті українського поета, військовослужбовця та добровольця Максима Кривцова, відомого під позивним «Далі». Його життя обірвалося на війні, але слово, яке він залишив, продовжує жити — у віршах, спогадах побратимів і пам’яті читачів.
Поет на фронті
Максим Кривцов належав до покоління українців, для яких війна стала не темою для роздумів, а особистим вибором. Він пішов захищати Україну ще у перші роки російської агресії, а з початком повномасштабного вторгнення знову став до лав оборонців. Для нього фронт був не лише місцем боротьби, а й простором чесності — без пафосу, ілюзій і прикрас.
Поезія Максима Кривцова вирізнялася прямотою й внутрішньою оголеністю. У його текстах не було героїзації війни — натомість була правда про страх, втому, втрати і любов. Він писав про побратимів, про тишу після бою, про крихкі миті людяності серед руйнування. Його вірші читали на фронті й у тилу, бо в них упізнавали себе тисячі українців.
Позивний «Далі» став для Максима не просто військовим ім’ям, а символом руху вперед — попри біль, попри небезпеку, попри втрати. Він не шукав безпечних шляхів і не відступав від власних переконань. Саме таким його згадують побратими — спокійним, іронічним, уважним до людей і завжди відповідальним.
Доброволець «Правого сектору» та Національної гвардії, кулеметник 3-го окремого полку СпП імені князя Святослава Хороброго, рівнянин Максим Кривцов загинув у російсько-українській війні 7 січня 2024 року на Харківщині…
Вірші про смерть
Символічними й по-своєму пророчими стали слова його останнього допису у соцмережі, зробленого 6 січня 2024 року:
«Пограємо в гру?
З вас номер сторінки та рядочок ( зверху чи знизу ), з мене фото цього рядочка.
Тільки хай це буде не ворожіння – а так, по настрою.
Бо 90% віршів тут про смерть.»
Загибель Максима Кривцова стала болісною втратою не лише для української літератури, а й для всієї країни. Він належав до тих митців, які не відокремлювали слово від дії, а поезію — від відповідальності за майбутнє.
Слово і памʼять
У ці дні друзі, знайомі, побратими та посестри згадують Максима Кривцова «Далі» як поета, воїна і людину, яка жила чесно й пішла з життя, не зрадивши себе. Його тексти залишаються свідченням часу й нагадуванням: свобода має свою ціну, а слово — силу, що переживає смерть.
«7 січня загинув друг Далі, Максим Кривцов, постійно з автоматом і фотоапаратом, таким я його вперше побачила, коли працювали на Світлодарській дузі в 2017 році. Людина з якогось тонкого світу добра. Дивно було бачити цього промінчика на війні і дуже сумно було і жаль, що свої вірші він писав не в мирних пейзажах, а в пеклі. Таких людей хочеться берегти, як наш безцінний резерв, але то все ж справжній воїн, свій шлях він визначив сам і став прикладом для інших. Не вистачає тебе, братику, цьому світові.» – написала Маруся Звіробій.
«Поет, патріот, інтелігент, він не був народжений для війни, бо здається, менш мілітарну людину важко і уявити. Але війна – су&а, обирає найсвітліших, викошує покоління цілісних і справжніх. Честь і Вічна слава…» – пише Андрій Шулепа
«Час летить непомітно, вже два роки, як проростає фіалками поет, Доброволець ДУК ПС, спецпризначенець ССО Максим Кривцов Далі
У 2014 році він пішов Добровольцем захищати Україну.
Потім працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub.
Повернувся на фронт на початку повномасштабного вторгнення.
Пам’ятаю….
Честь!» – пише Lesya Gordyuk.
«Рівно два роки тому, 7 січня, на Харківщині загинув Максим «Далі» Кривцов — український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець.
«Коли мене запитають
що таке війна
я без роздуму відповім:
імена.»
Максим “Далі” Кривцов
Мій брат Тимофій читає його вірш
Світла пам’ять.» – пише Polina Kutko.
«Воїнів світла, романтиків становиться все менше і менше. Вічної Пам’яті і Слави.» – каже Mykola Shevchenko
За мужність і відданість Батьківщині Максим був відзначений численними нагородами та відзнаками. Серед них найпочесніша – звання Героя України.
Вічна пам’ять…
