“Я був ідеальним студентом”
— Пане Мирославе, скажіть, будь ласка, що для вас означає слово “лікар”?
— Ця професія для мене — цілий світ. Я ось вже тридцять дев’ять років працюю лікарем і за цей час зробив десять тисяч операцій. Операцій різного плану: і на нирках, і на серці, і на легенях.
— А чому ви взагалі обрали цю професію?
— Мої батьки були простими селянами. Тому вони були раді будь-якому вибору своїх дітей. Окрім мене, в сім’ї ще є три сестри, лише одна з яких навчалася на факультеті іноземних мов. А дві інші і я з ними — на медичному. Хоча, знаєте, я завжди мав хист до слова, до написання творів. Тому спочатку думав бути письменником чи поетом. Проте доля розпорядилася зовсім по-іншому. І як бачите зараз — я лікар.
— Як проходило ваше студентське медичне життя?
— Воно мало різне забарвлення, це життя. Я навчався в Івано-Франківську, жив на квартирі. Стосовно навчання, то воно мені давалося надзвичайно легко, я ніколи не писав лекцій. З упевненістю можу сказати: я був ідеальним студентом. Ніколи не міг бути байдужим до чужого горя, тому здав свій кістковий мозок людині, хворій на білокрів’я. Це була перша на той час операція з пересадки кісткового мозку в СРСР. Проте були і свої складнощі, зокрема, з другого курсу я переслідувався КДБ, адже був безпартійним і ніколи не поділяв комуністичних поглядів. І як наслідок неприхильності до мене влади, на відміну від усіх інших, мене направили в забите село у Казахстан, де лікарня мала розміри звичайної сільської хати. Але я не падав духом. Працював хірургом і мене помітили. Згодом направили вчитися робити операції на легенях і серці в Алма-Ату.
— Як ви опинилися на Рівненщині?
— Лише після того, як я, будучи торакальним хірургом, прослужив рядовим в армії рівно один рік, один місяць, один тиждень і один день, мене направили працювати у поліклініку в Івано-Франківську. Але хіба ця робота йшла у порівняння з тим, що я робив у Казахстані? Незабаром почав працювати в рівненському тубдиспансері, а з 1986 р. став завідувачем урологічного відділення обласної лікарні.
— Яку б ви могли дати собі характеристику, як керівнику?
— Я дуже вимогливий до своїх підлеглих. У мене на роботі підтримується серйозна дисципліна. Не боюся критикувати за неробство і непрофесійність, що і роблю, якщо помічаю ці речі.
“Правозахисник
за натурою”
— Що ще є важливим для вас, окрім професії?
— Розумієте, мене надзвичайно обурює, точніше сказати неймовірно розлючує, теперішній стан речей. Я не можу спокійно дивитися на те, як обдирають наших людей. І будучи депутатом обласної ради, роблю все, щоб цей жах якомога швидше припинився. Чи можна спокійно дивитися, як через медицину проходить така сила-силенна “брудних грошей”? А поява розкішних будинків на фоні людей, які риються у смітниках?! Ось тому я займаюся захистом наших людей, адже вважаю себе правозахисником. Для прикладу, я лише при підготовці IV сесії обласної ради не дав можливості витратити 27 млн. грн. із бюджету на придбання непотрібних медичних апаратів.
— І ви дійсно вірите у те, що можете щось змінити?
— Аякже. Зараз якраз займаюся розробкою питання, що пов’язане із закупівлею імпортного медичного обладнання, вартість якого, на мою думку, в декілька разів завищена.
— Ваша відверта войовничість якимось чином відбивається на вашому житті?
— Ну звичайно ж. Я відчуваю надзвичайну ворожість і можу відверто сказати, що ворогів мені не бракує. Проти мене була навіть відкрита кримінальна справа, яка закінчилася моїм тримісячним затриманням. Але оскільки мої лікарські результати є одними з найкращих (не побоюся цього сказати) по Україні, я почуваю себе впевнено і вірю в свої сили.
— І на цьому не зовсім приємному фоні у вас напевно зовсім немає друзів?
— Ну чому ж? Є люди, яким я довіряю і які дійсно є безцінними. Скажу, що за всі ці роки лікарської практики я навчився за перші п’ять хвилин розпізнавати людей. Я оптимістична людина, думаю, це відіграє не останню роль у моєму житті.
“Вихідні? В мене їх немає”!
— Чи не втомлює вас це все? Як ви відпочиваєте?
— Втомлює, ще й як втомлює. Але я впевнений у своїй правоті. А щодо відпочинку, то в мене його практично немає. Кожного вечора я ще раз з’являюся на роботі, щоб ще раз все перевірити. Адже по-іншому я не можу.
— А як ви відволікаєтесь від повсякденних проблем?
— Я постійно відчуваю їхню важкість. Проте окрім цього є і речі, які приносять мені задоволення. Зокрема, це футбол, цікаві співрозмовники. Окрім того, я не забув своєї симпатії до слова і письма, тому пишу статті на політичну тему, я також член Національної спілки журналістів України.
— А як щодо шкідливих звичок?
— У мене їх немає. Не курю і ніколи цього не робив. Не вживаю міцних алкогольних напоїв, хіба що пиво, що раджу і вам робити. Це як лікар кажу.
— Що ж, повірю вам. До речі, про віру, ви взагалі людина віруюча?
— Так. Я ходжу до церкви, а саме до УПЦ КП. Я поклявся собі і людям, що все, що я зароблю в цьому житті як депутат — віддам на церкву і на бідних людей.
— А якщо взяти ваше життя загалом, ви досягли всього, чого прагнули?
— Відверто кажучи, ціль мого життя має в собі два головних пункти: по-перше — реалізувати себе в медицині, і по-друге — оправдати довіру людей. Адже політична боротьба — це дійсно важливо, і маючи певний авторитет, вірю в те, що доб’юся утвердження справжніх демократичних засад для нашого суспільства і певним чином покращу життя простих людей, зокрема реалізую їх конституційне право на безоплатну медицину.
