Святкові, або великі вечорниці були присвячені веселощам, іграм, музикам, обрядовим церемоніям і забавам. Такі молодіжні розваги відбувалися і в дні Катерини (7 грудня) та Андрія (13 грудня). Невід’ємним компонентом їх було всіляке ворожіння, насамперед ворожіння про шлюб.
Якщо день Катерини суто жіночий, то Андрія — справді парубоцький день. Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозваного. Проте пережитки старого залишились, зокрема, це виражається в обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікали коржі, які мали назву “калити”. Потім з цією обрядовою стравою влаштовувались різноманітні ігри та гадання. За народними прикметами, якщо до Андрія сніг не випав — зима буде теплою, а як з’явився — холодною.
Існує багато ворожінь, якими користувались дівчата на Андрія. Треба, наприклад, зняти взуття з лівої ноги й почати ним міряти відстань від столу до порогу. Дівчина, яка перша це зробить — першою і вийде заміж.
Молодь у цей день влаштовувала різноманітні забави. Основна дія свята — це відкушування “калити”. Печиво прив’язується якнайвище попід стелею, а потім хлопці та дівчата із зав’язаними очима мусять дострибнути до нього і відкусити шматок. Калитою називали великий корж, обмазаний медом або підсолоджений цукром, який на нитці чіпляли до хатнього сволока. Учасники гри по черзі під’їжджали до цього коржа на кочерзі, вдаючи вершників. Завдання полягало в тому, щоб підстрибнути і відкусити шматок калити, не засміявшись і не випустивши з рук кочергу. Той, кому це вдавалося, мав начебто щасливо одружитися у наступному році. Усім іншим, за умовами гри, спеціально призначений “писар” обмащував обличчя сажею.
Один з цікавих прийомів любовної магії — “засівання конопель” (іноді замість конопель використовували льон або мак). У найглухішому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засівала жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця чи фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходила засіяне місце, “волочачи коноплі”. Всі ці дії супроводжувались приказкою:
Андрію, Андрію!
Я на тебе льон
(коноплі) сію,
А запаскою волочу,
Бо я заміж хочу.
Дай же, Боже, знати,
З ким весілля грати.
Широко побутував спосіб ворожіння з “балабушками” — маленькими булочками. Тісто для них замішували на “непочатій” воді, яку кожна дівчина мала принести у роті з річки або колодязя. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх кілька разів повертатися за водою. Кількість “балабушок” відповідала кількості дівчат, присутніх на вечорницях. Намастивши салом, їх викладали на ослоні або на підлозі так, щоб кожна дівчина бачила свою. Після цього до хати заводили пса, якого навмисне не годували. Дівчина, чию “балабушку” пес з’їдав першою, раніше всіх мала вийти заміж. Залишені псом хлібці означали, що їх власниці в наступному році не мали шансів на одруження.
Перспективи майбутнього шлюбу дівчата намагались визначити, рахуючи дрова в оберемку (парне число — хороша прикмета), рахуючи кілля на певному відрізку плоту або тину, виливаючи віск чи пускаючи половинки горіхів із запаленими свічками на воду, зазираючи опівночі в дзеркало, кладучи на ніч під голову пояс, за допомогою обручок, “віщих” сновидінь тощо.
У цю ніч, як і в новорічну, народний етикет дозволяв або, вірніше, поблажливо дивився на деякі вияви антигромадянської поведінки. У ролі “порушників порядку” звичайно виступали представники парубоцтва і підлітки. Набір типових “андріївських жартів” був досить одноманітним. Найчастіше парубки знімали з воріт хвіртки і заносили їх до сусідів або на край села. Зав’язували мотузкою, закладали дровами, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, щоб дим пішов усередину, пускали в димар горобців. Ознакою молодецької сили вважалось вміння непомітно винести віз на хату. Вранці побачити це видовище збиралось чимало глядачів. Досить часто у ніч на Андрія парубки грюкали в стіни та вікна, а якщо хтось виглядав зовні, його обливали водою або чорнили обличчя сажею.
