Начальникам не позаздриш!?

Навряд чи знайдеться хоч одна контора, де б начальству не перемивали кісточки. Чутки, плітки, обвинувачення в узурпаторстві та інші принади “розмов поза очі”, як би входять у навантаження до начальницької посади.

Наш начальник — просто золото! Зарплату вперед за два-три місяці взяти треба? Так, будь ласка! Тиждень відпустки? Так, хоч два! Особисту ініціативу виявляєте? Так, це просто чудово! Загалом, нічого поганого сказати не можу. Однак при однаковому ставленні боса до всіх підлеглих, є такі громадяни в нашій конторі, котрі мають нахабство висловити своє невдоволення. Тож, виходить, що яким би гарним начальник не був, але і на його голову знайдуться підлеглі, котрих хлібом не годуй, а дай сказати що-небудь погане на адресу шефа.
Одного разу спробувала провести такий експеримент. У кабінет залітає одна наша інфантильна співробітниця і починає скаржитися на те, що і зарплата в неї ніяка, а вона — супер-пупер професіонал і себе за такі дрібні гроші нівечить. Усі прекрасно розуміли, що це — ні що інше, як черговий приступ синдрому небораки. Усі дружно повинні були їй говорити: “Звичайно, Наталко, ти професіонал, ти супердівчина, тобі ціни немає!” Однак я візьми і скажи: “А ти звільнися! Чого ти себе гробиш! З таким талантом знайдеш собі гарну високооплачувану роботу!” Вона на мене після цього півроку дулася… І вона, і я прекрасно розуміли, що з нашої контори в житті ніхто не звільнявся за власним бажанням, тому що атмосфера теплична — взимку і влітку море світла і води. І це при тому, що талант її — питання дуже спірне.
До чого я, власне, усе це розповідаю? Дуже просто. Коли у нас щось є, ми цього не цінуємо. У нас з радянських часів сидить мікроб, який на дух не переносить начальство. (На жаль, радянським ладом цей мікроб у нас і був засаджений). Раз по раз ми нарікаємо на життя, низькооплачувану роботу і тому подібне. Я не беруся говорити за всіх, але для мене мій начальник — людина, яка дала мені роботу. Яка, між іншим, закриває очі на те, що я лівачу у робочий час. Звичайно, у ноги йому кланятися не буду, але при нагоді скажу: “Спасибі!”
Безумовно, є й інший різновид начальства: з іклами, рогами, хвостом, копитами… З цими монстрами я, слава Богу, поки не зустрічалася… Чого і вам бажаю!

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху