Нерідко доводиться чути: “Народний засіб, народна медицина, традиційна медицина…” Яка їх сутність?
Наприкінці минулого століття експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я дали таке визначення: “Народна медицина — це сума всіх знань і практичних методів, як пояснених, так і непояснених, котрі застосовуються для діагностики, попередження і ліквідації порушення фізичної, психічної та соціальної рівноваги й спираються виключно на практичний досвід, спостереження, що передаються з покоління у покоління як в усній, так і письмовій формі”.
Застосування природних засобів у народній медицині підтверджено багатовіковим досвідом лікування, що зберігся у народних традиціях. Тому народну медицину називають традиційною.
Відмінність народної медицини від офіційної полягає в наступному:
– її засоби спрямовані не тільки на лікування хворого організму, а й на зміцнення всього організму;
– лікування повинно бути строго індивідуальним, як щодо застосовуваних засобів, так і їх дозування;
– найчастіше використовуються природні засоби, що благотворно впливають на організм: вода, повітря, сонце, лікарські рослини, харчування тощо;
– народна медицина розглядає людський організм як створене природою гармонійне ціле, кожна система якого знаходиться у постійній залежності від інших систем. При ураженні однієї з них відбувається відповідна реакція усього організму.
Живий організм — це відкрита система, яка постійно віддає певну енергію у зовнішній світ і таку ж енергію сприймає ззовні, щоб перетворити її біохімічно. Як усе живе, людський організм твориться під впливом електромагнітної енергії з планет і зірок, особливо від Сонця.
Порушення в роботі надзвичайно складної енергетичної системи, якою є людина — біокосмос, спричиняють захворювання, якщо людина порушила закони природи, або коли вона зі своїм регулюючим прагненням до самовиліковування не подбала про те, щоб знову відновити своє здоров’я. У таких випадках необхідно застосувати природні методи лікування.
Ще в ІІІ ст. до н.е. Гіппократ стверджував, що “лікує хворого його природа, лікар же повинен цій природі прислужувати”.
Основними природними засобами лікування є:
1. Різноманітні природолікувальні процедури: компреси, обтирання, масаж, припарки, повітряні та сонячні ванни, рухи тощо.
2. Лікарські рослини (фітотерапія).
3. Правильне харчування (головним чином рослинна їжа з фруктовими та овочевими соками), дієти — сира їжа, лікування молоком, голодуванням.
4. Ліквідація нервово-психологічної напруги шляхом словесного навіювання. Віра в одужання, вольова свідомість, довіра і самодовіра, самонавіювання, оптимізм, які протиставляються нав’язливим страхам і думкам при деякі захворювання.
Оздоровчий вплив дієти й фітотерапії, підсилений іншими неспецифічними способами лікування (анітерапія, магнітотерапія, точковий масаж, кровопускання, бджолотерапія, лікувальна гімнастика), дає позитивні результати. Весь комплекс лікування природними засобами не виключає застосування тих чи інших медикаментів у крайніх випадках.
