“Нас вчили правильно тиснути на перо”

Про свій прихід до школи згадують політики та бізнесмени Рівного.Сьогоднішні відомі рівняни не завжди були поважними дядями і тьотями. У час новітніх технологій та стрімкої зміни бізнес-середовища ми рідко згадуємо про це. А виявляється, що хтось смикав дівчаток за кіски, хтось старанно виводив літери чорнильною ручкою, а комусь перша вчителька на зошити наклеювала зірочки.

Буквар — улюблена книжка
У першому класі депутат облради Олег ХОМИЧ дуже любив читати й отримав похвальну грамоту.
— Перший раз у перший клас мене привела за руку старша сестра. Оскільки я жив на вулиці Замковій, а раніше до конкретної школи набирали дітей тільки з вулиць, що до неї прилягали, то відповідно — я вчився у школі №2. Нині це перша гімназія. Мені запам’яталася дорога до школи того далекого першого вересня: була чудова погода, світило сонце, навколо зелень. Біля школи багато спортивних майданчиків і багато дерев.
За словами Олега Хомича, він добре вчився у першому класі й отримав за це похвальну грамоту. Його улюбленим предметом було читання. А книжками — буквар і читанка.
— Дуже любив читати, — згадує він. — І “Буквар” для мене був особливою книжкою. А слова: “Все починається в житті з малого: з зернинки — хліб, з промінчика — зоря…” — я запам’ятав на все життя. Тільки той усміхнений симпатичний хлопчик із обкладинки моєї улюбленої книжки аж ніяк не асоціювався у мене із суворим і жорстким вождем пролетаріату.

Намагався “дружити” з чорнильницею
Ігор Остапенко досі пір пам’ятає, як виводив літери чорнильною ручкою.

Свій перший день у школі начальник управління торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування Рівненського міськвиконкому Ігор ОСТАПЕНКО пам’ятає й нині.
— Мене мама за ручку привела до школи у 1967 році, — наголошує він. — Я дуже добре пам’ятаю той момент, коли вперше сів за парту. Це були такі нахилені парти, а посередині вони мали місце для чорнильниці. Нас учили всім азам: як правильно сидіти, як правильно тримати ручку, правильно писати.
Ручки того часу були тільки чорнильні, тому у малого Ігоря Остапенка без клякс не обходилось.
— Чорнильниця — це для нас було щось страшне, — посміхається він. — А писати перами — ціла наука. Треба було правильно вмокати: на половину пера, далі правильно тримати, коли пишеш: під відповідним нахилом. Вчили нас також правильно тиснути перо під час писання, щоб літери виходили тоншими чи грубішими. Якщо на одному із етапів не справився — клякса. Згадую, так старанно завжди виводив першу букву.
За словами Ігоря Остапенка, він мав цілу колекцію пер та кілька ручок. А чорнильниці у ті роки були двох видів: скляні та порцелянові і носили їх до школи учні у портфелях у спеціальних мішечках.

Квіти й цукерки від однокласника
Своє перше кохання Віра Кобилянська пам’ятає і нині.
— У перший клас я пішла в школу №9, — пригадує голова постійної комісії обласної ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Віра КОБИЛЯНСЬКА. — Вона знаходилась на проспекті Миру, у колишньому приміщенні жіночої гімназії. Нині там розташувався “Райффайзен Банк Аваль”. Першого вересня ми, першачки, стояли на лінійці під величезними тополями та дубами. Потім дуби зрізали і нашу школу розвалили. Тож закінчували ми свою освіту в іншій школі.
Перша вчителька Віри Кобилянської, Олександра Прокопівна, була надзвичайною людиною: порядною, доброю, ерудованою.
— Більшість дітей із нашого класу отримали вищу освіту. А я навіть три. У цьому заслуга Олександри Прокопівни, — зауважує Віра Кобилянська. — А ще пригадую своє перше кохання. Ігор Гвоздик проводжав мене додому, носив портфель, дарував квіти, приносив цукерки і навіть газовану воду, яка тоді була розкішшю.
А ще шкільні часи запам’яталися Вірі Кобилянській великими чергами за хлібом. Діти після навчання йшли в магазин і ставали у чергу. Бувало, простоювали й до вечора.

У школі був джентльменом
Перший у житті “Day of Knowledge” застав адвоката Олександра БРАЖНІКОВА у Черкасах у 1966 році.
— Мої батьки, мабуть, прагнули витиснути із радянської середньої освіти все можливе, тому й віддали своє чадо в англійську школу. Ступивши через поріг Alma Mater, я опинився у полоні нового мовного середовища. Усі написи на приміщеннях були англійською, включаючи аудиторії, спортзал, буфет і туалет. Учні з учителями віталися не інакше, як “Good morning”, а на стінах висіли краєвиди Туманного Альбіону.
За словами Олександра Бражнікова, першокласники настільки захопилися грою у “леді та джентльменів”, що непомітно стали називати одне одного на британський лад, а geographical position of Great Britain знали краще, ніж дорогу до Києва.
— Замість Миколок, Петриків та Михайликів перервами по recreation halls ганяли Ніки, Піти і Майкли, скублячи за коси якусь Кейт або Хелен, — посміхається, пригадуючи адвокат.
— Було прикольно давати нікнейми вчителям на англійський манер. Наша перша вчителька Галина Іванівна потайки звалася Клео Джонівною (співзвучне до Галина — “глина” англійською буде clay – авт.).

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху