Наталія Поліщук балує чоловіків, коли є натхнення

У тендітних руках цієї жінки зосереджено управління майном Рівненської громади — вже два роки очолює міське управління комунальною власністю. Вона знає, як організувати аукціон та переконати депутатів. А ще дуже любить читати детективи та мріє побачити океан.

Керувати допомагають досвід та колеги
— Наталіє В’ячеславівно, як справляєтеся з такою непростою справою, як управління комунальним майном?
— У роботі бувають різні моменти. Трапляється, що розібратися з проблемним питанням чи знайти вихід із суперечливої ситуації буває непросто. Однак до такої роботи мені не звикати, бо працюю у сфері приватизації більше 15 років. Мені пощастило, що в 1992-му, коли тільки почали створюватися органи приватизації та прийматися закони про приватизацію, я отримала роботу в Фонді державного комунального майна Рівного. Згодом — у регіональному відділенні Фонду держмайна. Ми починали з перших кроків приватизації, пройшли крізь усі процедури. Нині ж нормативна база у цій сфері вже вдосконалена, тож працювати набагато легше. Справлятися з труднощами допомагає великий досвід роботи у цій галузі.
— Ви очолили управління майже два роки тому. Як працюється на керівній посаді?
— Одним із перших моїх начальників у Фонді державного комунального майна Рівного був Петро Кульчинський. Після його смерті мені запропонували очолити міське управління комунальною власністю, тож можна сказати, що я повернулася на старе місце, до колег, з яким раніше працювала. Колектив у нас — невеликий, лише 12 працівників, чудова команда. Усі професіонали своєї справи, у кожного значний стаж та досвід роботи. У сфері приватизації ми починали працювати разом. Тож нині маємо повне взаєморозуміння в роботі.

Упередженості як до жінки-керівника ніколи не відчувала
— Як вдається знаходити спільну мову з депутатами, адже під час сесійних засідань майнові питання часто викликають суперечки та бурхливі дебати? Чи відчували ви колись упереджене ставлення до себе через те, що ви жінка?
— Тут теж усе непросто. Намагаємося знайти порозуміння, аргументовано донести свою думку, посилаючись на законодавство. Трапляється, що переконуємо в своїй правоті, буває, що депутати їдуть на перевірки на місця, відкладають питання на довивчення. Можу сказати, що у більшості випадків ми знаходимо порозуміння і спільну мову. Якоїсь упередженості до себе як до жінки ніколи не відчувала. Вважаю, що незалежно від статі людина має бути професіоналом у своїй справі, тоді й ставлення до неї буде відповідне.
— Міським владцям часто дорікають тим, що в Рівному практично не продають землю з аукціонів. На вашу думку, з чим це пов’язано?
— Інвентаризацією земель та їх обліком займаються інші управління. До нас уже потрапляють готові рішення, проекти, ми лише готуємо те чи інше майно, у тому числі й земельні ділянки, до продажу. Згодом укладаємо угоду з новими власниками, слідкуємо за проплатою. Минулого року відбувся лише один земельний аукціон. Не варто забувати, що для того, аби його провести, треба підготувати чимало документів. Щоб продати земельну ділянку, на неї має бути технічний паспорт, інша земельна документація. Так передбачає законодавство. А підготовка згаданих документів вимагає тривалого часу. Крім того, цього року ми зіткнулися з іншою проблемою. У лютому Кабмін затвердив Порядок проведення аукціонів в цілому. Як виявилося, він мав чимало суперечливих моментів. Міські депутати, так само як і депутати з інших міст, зверталися до Президента та Уряду, щоб внести зміни до цього порядку, натомість його дію було взагалі зупинено. Наразі маємо рішення про проведення дев’яти земельних аукціонів, але по жодній із тих ділянок ще не затверджені проекти землеустрою. Лише після того, як їх затвердять на сесії Рівнеради, почнемо підготовку до торгів.

Спочатку був “Рівнеазот”
— Вам багато доводиться працювати з документами. Як ставитеся до “паперової” роботи?
— За фахом я юрист, тож з паперами працювати звикла, не нуджуся. До того ж, у мене багато не лише “паперової” роботи. Часто доводиться спілкуватися з громадянами, які приходять на прийоми за роз’ясненнями чи консультаціями, з орендарями, з депутатським корпусом.
— Ви згадали, що маєте юридичну освіту, чи завжди хотіли займатися правничою справою?
— Не приховуватиму, з дитинства мала зовсім інші мрії. У мене мама — педагог. Тож я змалку хотіла бути вчителем математики, як мама. Але, закінчивши школу, вирішила спробувати свої сили в юриспруденції. Не можу навіть сказати точно, що так вплинуло на мій світогляд, що підштовхнуло до такого рішення. Адже ще до десятого класу мені хотілося бути педагогом, а після закінчення школи я вступила на юридичний. Закінчила юридичний технікум у Києві, а потім навчалася у Харкові в національній академії. Після закінчення навчання працювала в Рівному на “Азоті” в юридичному відділі. І вже після “Азоту” — у фонді комунального майна.
— Де любите відпочивати, як проводите вільний час?
— Коли випадає вільний час, люблю побути вдома. То для мене найкращий відпочинок. Колись любила вишивати, зараз дуже рідко цим займаюся. Мої син та чоловік люблять у вихідний чи вільний час поїхати на природу. Часто їздимо до батьків на Костопільщину, допомагаємо по господарству, особливо у такий період, як тепер. Під час відпустки щороку намагаємося хоч на 10-14 днів вирватися на море, щоб подихати цілющим повітрям. Здебільшого їздимо у Крим, якогось певного місця немає. На вихідні іноді залишаємося в Рівному. Коли є нагода побути вдома, хочеться книжку якусь почитати чи журнал погортати. Однак так буває нечасто.

Балує своїх чоловіків, коли є натхнення

— Яким книгам віддаєте перевагу?
— Люблю детективи, історичні романи. Якщо ні про що не хочеться думати, можу й жіночий роман почитати. Але вони не відкладаються в пам’яті. Це таке читання, аби згаяти час та відключитися. Інколи переглядаю журнал “Добрые советы”, подобається “Женский журнал”. Часом можу скористатися рецептом із журналу: якісь цікаві супи, салати. Хоч мушу зізнатися, що не дуже люблю куховарити. Якщо є натхнення, хочеться “побалувати” своїх хлопців чимось смачненьким і незвичайним.
— Розкажіть про свою сім’ю.
— Мій чоловік Григорій — будівельник. Познайомилися з ним випадково в автобусі. Він їхав до сестри, а я — додому. Через деякий час він мене знайшов і ми почали зустрічатися. Одружені вже п’ятнадцять років. Мій чоловік — неординарна особистість. Трохи непередбачуваний, тож постійно мене дивує. Синові Костянтину влітку буде чотирнадцять. Навчається у школі, цікавиться та любить, як і багато хлопців його віку, комп’ютери.
— Можливо він — майбутній програміст?
— Довго в нього була така думка, що хоче бути програмістом. Він цим займається з інтересом, слідкує за новинками. Казав, що хотів би займатися чимось, пов’язаним із точними науками. Але цього року у нього з’явилися думки про те, щоб стати юристом, як мама. Подумує над тим, щоб вступити на юридичний.
— Чи хотіли б, щоб він пішов вашим шляхом?
— Мабуть, більшість батьків хочуть, щоб дитина пішла по їхніх стопах. Але я сина на це не націлюю. Думаю, що він сам повинен зробити вибір, тоді й робота буде приносити задоволення. Батьки можуть щось запропонувати, але наполягати — ні. Наше завдання — спрямувати й підтримати, щось порадити зі свого досвіду. І хоч зараз у нього такий вік бунтарський, до нас він прислухається, порозуміння ми з ним знаходимо, у нас дружні стосунки. Батьки — авторитет, але не диктатори.
— Вас сміливо можна назвати успішною: улюблена робота, гарна кар’єра, щаслива сім’я. Про що ще ви мрієте?
— Хочеться, щоб у сина все склалося якнайкраще. Щоб він правильно обрав свою дорогу, щоб не збився з неї. Був щасливим. Зараз мешкаємо у квартирі, тож з чоловіком мріємо про власний будинок. Щоб посадити квітник, висадити сад, мати кілька грядок. А ще я мрію про океан. Багато хто каже, що він не дуже відрізняється від моря. Але все ж таки я сподіваюся одного дня його побачити.

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху