Юрій із Рівненщини на позивний «Малиш» — військовий з досвідом. Вперше він добровільно став до лав Збройних Сил ще у 2015 році. Тоді, каже, мав одну мету:
Я хотів, щоб мої брати не пішли. Щоб я один відслужив, щоб та війна закінчилась. Хотів найкраще… А вийшло, як завжди — тепер служимо всі,
— розповідає боєць.
З 2015 по 2017 рік Юрій пройшов найгарячіші точки — Маріуполь, Мар’їнку, передову Донеччини. Демобілізувавшись, він повернувся до цивільного життя, працював начальником зміни в охороні, а потім механізатором.
Повернення у стрій 104-ї бригади ТрО
Усе повторилося 24 лютого 2022 року.
Зателефонував троюрідний брат — каже, почалось вторгнення. Я навіть не думав. Хотів до своєї бригади, де служив раніше. Не вийшло — потрапив у тероборону. Так і залишився в 2-му баті 104-ї,
— згадує «Малиш».
Хоча Юрій не любить говорити про фронтові будні, наголошуючи, що «все, що було там — залишається там», він згадує, що навіть у темряві війни є місце світлу. Одного разу побратим узяв із позицій маленьке кошеня:
Маленьке, чорне, обгоріле, але живе. І от ти дивишся — навіть на війні є місце доброті.
Батьківська заборона та гордість
Вдома на Юрія чекає дружина і двоє синів. Старшому — 18, і він вже мріє піти на фронт слідом за батьком.
Старший каже: “Я теж піду, як ти й дядьки”. А я йому: “Хто буде біля мами? Допомагай їй, учись. Ти ще встигнеш”. Я не хочу, щоб мої діти бачили те, що бачив я,
— зізнається військовий, який заборонив сину йти на війну.
Молодший син по-своєму вшановує батька — гордо носить його форму та чіпляє нагороди, показуючи одноліткам: «це тато заслужив».
У мирному житті Юрій — людина праці та спорту. Він активно допомагає школі, привозить прапори та говорить із дітьми про Україну: «Бо діти мають бачити приклад». Після Перемоги «Малиш» мріє про одне:
Мир. Терпіння. І щоб усі повернулися. Щоб кожна мати, дружина, дитина дочекалася свого рідного.
Сьогодні він знову у строю, поруч із братом, якого колись так хотів уберегти.
Джерело: 104 бригада тероборони ЗСУ “Горинь”
