Поширення ГЕС — незворотний процес
Ще у далекому 1953 році у Млинові побудували малу гідроелектростанцію. Відтоді таке альтернативне джерело енергії, як вода, зайняло чільне місце в енергетичній системі міста. Сьогодні ж потужність млинівської ГЕС — 362 КВт за год.
— За весь 2008 рік на малій ГЕС було вироблено чимало електроенергії — більше двох мільйонів кіловатів, — розповідає голова Млинівської РДА Володимир КИСЛЮК. — Енергією від малої ГЕС живиться і центральна районна лікарня, і численні приватні підприємcтва та сільськогосподарські товариства.
Пан Кислюк зазначає, хоча й ціни за 1 КВт гесівської енергії на тому ж рівні, що й загальна електромережа міста, різниця з газовими кризовими цінами відчутна.
Це один з яскравих прикладів того, що малі ГЕС, за умови їх правильного розташування та розрахунку потужності, можуть значно послабити енергетичну залежність країни від “блакитного” палива.
— Нині в Україні відсоток енергії, виробленої на малих гідроелектростанціях, становить лише два відсотки. Хоча рівень цього показника можна збільшити у 10 разів. Потужність українських МГЕС коливається від 50 кіловатів до десяти, — констатує директор підприємства “РКС” Євген КАЛЮКІН. — Адже будівництво малих ГЕС — інвестиційно приваблива справа. По-перше, рентабельність їх становить 4-6 років. По-друге, наприкінці 2008 року Верховна Рада нарешті прийняла закон про “зелені” тарифи”, який удвічі підняв вартість закупівлі електроенергії з МГЕС, вітряних електростанцій, тобто із так званих альтернативних джерел видобутку енергії.
Справді, таке враження, що народообранці передбачали “газові” події, які відбудуться за декілька місяців. 25 вересня минулого року 359 депутатів ВРУ проголосували за Закон України “Про електроенергетику” й за Закон України “Про альтернативні джерела енергії”. “Зелений” тариф — це спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, “зроблена на об’єктах електроенергетики, які використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного й коксівного газів, а з використанням гідроенергії — зроблена лише малими гідроелектростанціями, …потужність яких не перевищує 10 МВт)” і не продану за договірними цінами безпосередньо споживачам або енергопостачальним компаніям, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
Якщо розглядати питання розбудови МГЕС на Рівненщині, то експерти називають гідроенергетичний потенціал нашої області невеликим. Порівняно, наприклад, з Івано-Франківською, Закарпатською областями. Діють у нас нині лише дві МГЕС, зазначає пан Калюкін: у Млинові та Хрінниках. Але спроектувати та збудувати гідроелектростанції на Горині та Случі — досить реально та перспективно, вважає він.
Не так давно у стінах міської ради заговорили про можливість побудувати МГЕС у районі Басового Кута. Навіть протокольне доручення з приводу вивчення цього питання дав міський голова Рівного Володимир Хомко. Але далі цього воно так і не зрушило.
— Та нам навіть на ремонт шлюзу ні копійки не виділили (аварійний шлюз, що стримує води Басівкутського озера, — у напівзруйнованому стані, не ремонтувався вже кілька десятиліть — авт.), — нарікає заступник начальника управління капітального будівництва міськвиконкому Леонід НЕМОЛОВСЬКИЙ. — А що вже говорити про будівництво МГЕС… Усе впирається в гроші…
Пам’ятається, навесні 2007 року в обмін на нову дамбу на Басівкутській інвестору хотіли дозволити звести тут гідроелектростанцію.
— Спорудження ГЕС потужністю 60 кіловатів — це лише один із можливих етапів реконструкції дамби та моста, — зазначав декан факультету гідротехнічного будівництва та гідроенергетики Національного університету водного господарства та природокористування Анатолій МАКОВСЬКИЙ. — Планувалося, що в парку поруч із басейном буде створена зона відпочинку з відповідною інфраструктурою. А електроенергію, вироблену ГЕС, могли б використати для її освітлення. Або ж для зовнішніх рекламних щитів уздовж дороги чи інших потреб. Спорудження міні-ГЕС за нашим проектом може обійтись у 60 тисяч доларів та займе небагато часу. Під час створення проекту кілька років тому термін окупності становив 8 років. Однак електроенергія постійно дорожчає, тож цей термін скорочується.
Але досі особливо помітних “потуг” з боку влади у пошуках такого інвестора не спостерігалося. На жаль…
Ріпак висівай – біодизель заливай
Розглядаючи перспективу альтернативних джерел енергії, безперечно, варто згадати про біодизель. На фоні дорожнечі нафтопродуктів паливо, що виготовляється з ріпакової олії, — одне з найвдаліших способів зекономити.
Кожна країна, залежно від кліматичних та економічних умов, знаходить свій шлях розв’язання проблеми забезпеченості енергоносіями. Так, у Сполучених Штатах Америки, починаючи з 2010 року, передбачається обов’язково додавати до автомобільного бензину добавку на основі етилового спирту. А в Бразилії вже понад чверть століття половина автотракторного парку працює на технічному спирті, що виготовляється з відходів виробництва цукру. У країнах Європи — Німеччині, Данії, Польщі, Чехії — постійно нарощується виробництво органічного замінника дизельного палива, що виготовляється з олії.
Для нас найдоцільніше виробляти біодизель на основі ефірів ріпакової олії, бо з шести основних олійних культур найбільший вихід продукту з одного гектару дає ріпак. Цей вид пального може використовуватися в сучасних поршневих двигунах без будь-яких змін їх конструкції.
— Поки що на теренах нашої держави виготовлення та використання біодизелю — стихійне явище. Але мало хто розуміє, що масштабний розвиток такої галузі має ряд переваг, — вважає голова Ради ММГО “Екоклуб” Андрій МАРТИНЮК. — По-перше, біодизель можна використовувати всюди. Він дешевший, ніж солярка, наприклад. По-друге, виробництво біодизелю стимулює збільшення посівів ріпаку, а звідси — і розвиток сільського господарства. Я вже не кажу про екологічну безпеку такого виробництва.
Крім того, у біодизельних виробників є ще один плюс, додає пан Мартинюк. Найчастіше вони потрапляють у поле зору іноземних компаній — інвесторів, які реалізують проекти спільного впровадження. Вони інвестують в екологічно чисте виробництво у нас, завдяки чому отримують більший ліміт дозволених викидів парникових газів у себе. Такі проекти вже успішно діють і в нас.
— В Україні вже працює декілька малих об’єктів (цехів) з виробництва дизельного палива — винятково приватної форми власності. Проте зазначені об’єкти здійснюють поки що експериментальне виробництво пального, яке, на жаль, використовується сільгосптоваровиробниками лише для власних потреб, а не на продаж, — зауважує Андрій Мартинюк.
На собівартість виробництва біопалива суттєво впливає вартість сировини — насіння ріпаку. Сьогодні малі заводи, які є в Україні, використовують власну сировину, а значить — отримують її за собівартістю (від 600 до 850 гривень/тонну). Широкомасштабне виробництво біопалива можливе після введення в дію великих заводів потужністю від 30 до 100 тисяч тонн біопалива на рік.
Тому постає логічне питання — збільшення посівних площ ріпаку, як це відбувається у Європі. А хіба Рівненщина не має для цього потенціалу?
Торфове родовище – економії сховище
Якщо ж повернутися до тих джерел енергії, розробка яких не потребує великих “наукових” затрат, то на часі — торф. Використовують його, як не дивно, нерозумно, нераціонально і ще багато різних “не”…
Але саме торф, без сумніву, реально зможе зменшити енергетичну газову залежність і України, і Рівненської області зокрема.
— “Газова” криза показала, що використання місцевих видів палива просто найнеобхідніше, що потрібно у нас реалізовувати, — ділиться думками директор ТОВ “Несподіваний шанс”, яка володіє торфовим родовищем в Острозькому районі, Валентин ГОНГАЛО. — Нам треба вчитися в Європи, яка ще з давніх часів не робить ставку на газ.
Торф, ще за старими цінами блакитного палива, давав економію на енергію у 2-2,5 раза. На торфі може працювати будь-яке підприємство, а переобладнання котелень для цього вже окуповується за мінімум часу. За словами пана Гонгала, на Рівненщині вже декілька великих підприємств, керівники яких скептично ставилися до торф’яного палива, відмовились від газу й перейшли на торф.
На використанні торфу намагається зекономити і місцева влада. Як повідомив заступник начальника головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Рівненської ОДА Валерій ГУЗ, в області розроблена програма, яка стимулює використання альтернативних джерел отримання тепла. У рамках її реалізації, в області в приміщенні ряду бюджетних установ, що розташовані в регіонах, споруджені котельні, що можуть експлуатуватися з використанням торфу, тирси.
Але найважливіший той факт, що Рівненська область посідає друге місце в Україні за кількістю торфу. Його, наголошує Валентин Гонгало, вистачить на сотні років.
Хіба не чудова альтернатива газу?
І наостанок
Звісно, прикладів успішного використання альтернативних джерел енергії знайдеться багато. Можна вести розмову і про вітрові електростанції, і про виробництво біогазу з гною і так далі.
Та окремо від цього слід розглядати питання енергоефективності. Пригадайте тут же зелену травичку взимку…
Вкладати в енергоефективність вигідніше, ніж споруджувати новітні станції. Зекономити енергію можна не тільки альтернативами, а й такими елементарними речами, як лічильники тепла на будівлях, що різко скорочують зайві витрати енергії; утеплення фасадів та вікон будинків сучасними матеріалами, що зменшує кількість теплоенергії на квадратний метр.
Навіть таке явище, як перехресне субсидування, теж вносить свої корективи. Міркуйте самі: держава дає окремим категоріям громадян субсидії на житлово-комунальні послуги, відшкодовуючи затрати за рахунок підприємств, ціна за енергію для яких набагато вища. Цю ціну включають до собівартості продуктів виробництва. А згодом ті ж пільговики знову платять гроші за ці продукти, які могли б бути дешевшими…
Тож і надалі актуальні слова П’єра Буаста: “Мудрець великий і в маленьких речах, ледар же малий і у найбільших”.
