У мене з’явилася дивакувата звичка. Я розглядаю вираз очей воїнів. Як правило це вкрай втомлений погляд, часто вкрай сумний. Нічого дивного, багато хтось з них боронить Батьківщину не один рік. Та війна, чи то пак, вибачте, АТО — далеко не веселий променад. Це смертельна, складна і тяжка робота. І ті, хто чесно її виконував та виконує, потребує від суспільства підтримки, навіть, якщо про це не говорить.
Однак, наше прекрасне суспільство часто не здатне підтримати своїх героїв. Адже наше суспільство — зараз вкрай егоцентричне — кожен безмежно заклопотаний своїм і здатний думати лише про себе. А тому вже на підтримку когось сил немає. Кожен з нас іде на своєму боці вулиці. Та й чимало людей досі не розуміє, що таке АТО і яку роботу роблять наші герої.
Саме тому і після повернення у мирне життя вираз очей наших солдат залишається сумним.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Нотатки про буденний апокаліпсис: без права на помилку
Нотатки про буденний апокаліпсис: мені можна!
Нотатки про буденний апокаліпсис: чарівник не прийшов
Підписуйтесь на новини “ОГО” у соцмережі та у Telegram
